Видавництво Старого лева
Ірина Славінська: В нас є нагода для розмови. 23 листопада в Києві в книгарні «Є» на Хрещатику відбудеться презентація книжки Галини Крук «Доросла». Правильно «ДорОсла» чи «ДорослА»?
Галина Крук: Там обидва наголоси присутні. Це така інтрига, для того, щоб відповісти, треба прочитати книжку.
Ірина Славінська: Я пам’ятаю, що у Львові під час Форуму видавців презентацію цієї книжки модерував Тарас Прохасько. Він на початку розмови поставив дещо провокаційне запитання: чи означає ця поетична збірка, що Галина Крук нарешті доросла?
Галина Крук: Насправді воно трохи напевно не так звучить. Я там викручувалась на тій презентації. Я дуже багато останнім часом думала про те, що робить людину дорослою, після яких досвідів. А досвідів в нас за останні 4 роки було дуже багато. Ми, фактично, в певному сенсі стали набагато дорослішими, якщо говорити про внутрішні, й світоглядний досвід, якого ми раніше не мали. Ця назва теж певним чином корелюється з тими нашими змінами, такими загальними.
Для мене був цей термін важливий як евфемізм. В Еліс Монро є така цитата: «Я виросла, а потім постаріла». Для мене оце «доросла» є певним евфемізмом. Щоб не називати цих подальших етапів, я для себе сказала, що десь після 40 років я можу себе назвати дорослою, і це моє окреслення, щоб не говорити інших якихось слів, які, може, жінці не завжди приємно сказати.
Василь Шандро: Але це стосується напевно незалежно від гендерної нашої приналежності… Це той контекст, що направду це слово є евфемізмом, з найраннього дитинства постійно дитині втокмачують, що ти ж уже дорослий або доросла, ти не маєш робити те-то і те-то, або ти вже доросла, тому повинен робити те-то…. Що таке дорослішання?
Галина Крук: Мені здається, що тут я намагалася зачепити і якісь досвіди свої, які дійсно були дуже жіночими, чи про які, може, не завжди говорять: і набування досвіду, і втрачання чогось, скажімо, спонтанності, і розуміння обмеження віку. І, зрештою, там є тема плодів дорослості – дозволених і не дозволених. Я намагалася підсумувати для себе певний зріз досвіду, скажімо так, не прив’язуючи його до віку. Бо можна мати його у різному віці, або не мати в доволі зрілому віці.
Ірина Славінська: Як жартують: «інколи старість приходить сама, без мудрості».
Галина Крук: Ну власне. Але з іншого боку, мені дуже йшлося про те, що є певні непроговорені досвіди в жіночому житті. Ця книжка, можливо, найбільше жіноча в цьому сенсі, хоча я колись декларувала в одній з книжок, що поети не мають статі. Але все ж таки цей гендер говорить через поезію теж.
Ірина Славінська: Чи поезія сама по собі може старшати чи дорослішати, озираючись на твій особистий досвід поетки, можливо ти щось бачиш? Вік у поезії присутній?
Галина Крук: Дуже часто присутній не стільки вік, скільки досвід. Навіть досвід писання поезії. Є певні вікові маркери. Наприклад, коли присилають на конкурс різні поетичні проби, то дуже видно певні вікові теми. Ми колись жартували, що найжорсткіша еротична поезія в учениць сьомого-восьмого класу, коли вони вперше посилають свої любовні вірші на конкурс. Вони дозволяють собі те, чого не можуть ще в житті, але гормонально їм хочеться цього. Насправді це так, жартома. Поезія теж має свій вік, це помітно по зачіпанню певних тем, це помітно по тому, що, наприклад, певну глибину ти отримуєш тільки тоді, коли маєш з чим спів-ставити у власному досвіді. Крім техніки, для мене в цій книжці, зокрема, важливий досвід.
Василь Шандро: Тут винятково ваш досвід? Це поезія у звичному для нас розумінні, що поет оголює душу? Чи це збірний досвід дорослішання? Дуже часто ми чуємо про інфантильність нашого суспільства, і в політичному контексті, і в тому, як ми реагуємо на зовнішні та внутрішні виклики.
Галина Крук: Мені тут меншою мірою йшлося про інфантильності. Намагалася найменше зачіпати про соціальні маркери. Йшлося про внутрішнє, про переосмислення вікового, досвідного рівня. З Іншого боку, тут не лише я. Як будь-який літературознавець, позбутися і цього читацького культурного бекграунду я не можу. Хоча я намагалася максимально тут розпрозорити. В цій книжці набагато менше барокових нюансів, звукопису, які були в попередніх книжках. Але я не могла зосередитися на мові, яка мінімально мала би відволікати від змісту.
Довідка: Галина Крук — українська поетка, перекладачка, дослідниця літератури. Авторка 5 поетичних збірок (“Мандри у пошуках дому” (1997), “Сліди на піску” (1997), “Обличчя поза світлиною” (2005), “Спів/існування” (2013) та «Доросла» (2017)), трьох дитячих книг, а також численних публікацій в українських та закордонних антологіях, альманахах та літературній періодиці. Твори перекладені більше ніж на 15 мов. Учасниця багатьох українських та міжнародних літературних фестивалів, а також поетичних аудіо-візуальних проектів «Sintezia» (спільно з литовцями), SWIЖЕ (спільно зі шведами), «Пісні країни OS» (спільно з Ю.Іздриком та формацією «Куб»), «Співіснування» (спільно з О.Хорошком та Р.Бардуном) та «Опір матерії» (спільно з І.Цикурою та Ю.Єфремовим). Лауреат літературних конкурсів «Гранослов» (1996) і «Привітання життя» ім. Б.-І.Антонича (1996), стипендіат програм «Gaude Polonia» міністра культури Польщі (2003, 2010), Homines Urbani на Віллі Деціуша у Кракові (2005) та Балтійського центру письменників та перекладачів на острові Готланд (Швеція, 2007). Віце-президентка Українського ПЕН-клубу. Співкуратор фестивалю «Місто Лема». Живе у Львові, викладає літературу у Львівському національному університеті імені І.Франка.
Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі чи на відеотрансляції.