«Громадське радіо»
Моя творчість — утвердження оптимізму, щоб показати світлу частину життя. Всі залякані та живуть в страхах, і це не тільки в Україні. Треба давати людям позитив, надію та світло, — говорить художник.
Василь Шандро: Ваші виставки можна побачити в Україні, Естонії, Великій Британії. Щоправда, в Україні останнім часом найменше. З чим це пов’язано?
Дмитро Добровольський: Пов’язано з тим, що я вже три роки живу в Естонії. Отримав роботу викладача живопису в дитячій школі і там працюю. Живу там, тому в основному картини там і пишуться. У мене зараз гарна студія у центрі старого міста біля знаменитого шпилю Олевісте. Пишу у дуже гарному місці і маю натхнення.
Василь Шандро: Як Україна зараз виглядає у естонських медіа? Чи є там український голос?
Дмитро Добровольський: Естонське телебачення підтримує Україну, намагається говорити правдиві речі. Естонці добре до нас ставляться і є одними з найкращих союзників. Намагаються робити з Україною багато програм і допомагати.
Це стосувалося і електронного урядування, військової та медичної сфери. Багато наших поранених приїжджають в Естонію на лікування.
Василь Шандро: Чи є культурна співпраця?
Дмитро Добровольський: Співпраця могла б бути більшою. Ми не дуже розторопні — Естонія та ЄС виділяють гроші на проекти, у тому числі, спільні. Можна було б робити щось цікаве. Те, що я роблю, в основному за власний кошт, але можливості там є.
Василь Шандро: Ви давно живете та подорожуєте країнами Балтії. Якщо говорити про постколоніальний період та декомунізацію, наскільки тут велика різниця між Естонією та Україною?
Дмитро Добровольський: Естонія дуже відрізняється від України. Вони молодці. По-перше, декомунізацію вони провели одразу ж. Там на початку 90-х все було проведено радикально. Але це була розумна декомунізація. Наприклад, ліпнину з зірками чи гербом Радянського Союзу на будинках в центрі міста ніхто не збивав, бо це вже історичні речі.
Декомунізація стосувалася того, щоб демонтувати радянську систему кадрів, чиновників та все, що заважало просуватись в Європу та ЄС. Але архітектурні речі стоять. Наприклад, сталінські будинки із зіркою на шпилі — такий був період часу.
Василь Шандро: Чи є локації, де зібрані артефакти періоду окупації?
Дмитро Добровольський: Є. Якраз зараз у мене проходить виставка на Каарлі 8, галерея Rios Art біля музею окупації. Експозиція у ньому присвячена радянській і німецькій окупації, зібрані документи та різні речі.
Василь Шандро: Естонці багато говорять про власну історію та ХХ століття?
Дмитро Добровольський: Вони говорять та цінують власну історію. Якщо вони почали орієнтуватися не на Росію, а на Фінляндію, Швецію, Німеччину, вони беруть і роблять. У них нема розгубленості, а еліта розумна.
Василь Шандро: Якою є українська громада в Естонії?
Дмитро Добровольський: Громада дуже міцна. Є український культурний центр пана Анатоля Лютюка, при ньому греко-католицька церква. Там проходить дуже багато подій. Також є дитяча недільна школа, в якій я працюю. Як завжди трохи є розділення, але всі роблять єдину справу.
Василь Шандро: Як часто у вас проходять виставки у Таллінні і наскільки там простіше (чи складніше) зробити виставку, ніж у Києві?
Дмитро Добровольський: Цього року у Таллінні було дві виставки. Одна — в Галереї дизайну і архітектури. Це дуже цікава галерея: там чорні стіни і роботи виглядали дуже цікаво, а друга — традиційна виставка. Я вже майже десять років співпрацюю з галерею Rios Art і ми робимо щорічну виставку під різдвяний час.
Василь Шандро: Ви також тривалий час виставляєтесь і в Лондоні.
Дмитро Добровольський: З 1996 року. Перша виставка була в ЄБРР, потім мене запросила діаспора, а потім музей Лейтон хаус в 2000 році. Там є зал сучасного мистецтва, і я мав персональну виставку. У 2002 році там знову була моя виставка. І з того часу я прив’язаний до цієї частини Лондона, бо в Холанд парку є дві галереї, в яких я майже щороку маю виставку.
Василь Шандро: Як останні зрушення в Європі вплинули на Велику Британію, Естонію?
Дмитро Добровольський: Мені «пощастило», бо моя виставка була під час референдуму, всі обговорювали брекзіт, людям було не до мистецтва. Але все одно виставка пройшла успішно. Просто у людей такий стан, що всі не знають, як буде далі.
Василь Шандро: Ваші роботи, які можна побачити в Інтернеті, створюють надзвичайний колористичний ефект, який дещо контрастує із депресією, яка є в світі та в Україні зокрема та з тим, як ми собі уявляємо країни Балтії?
Дмитро Добровольський: Так. Картини дуже колористичні та яскраві. Я працюю на контрастних кольорах, створюю гармонію, що не так легко. Думаю, мене недаремно доля закинула в північні країни — саме там не вистачає сонця, яскравості і тепла. Тому в Естонії це актуально. Люди на відкритті виставки сказали, що я герой — писати в таких кольорах. Зараз в Таллінні короткий день і сонця мало, а потім почнуться білі ночі.
Колорит в Естонії інший, не такий яскравий, як в Україні. Але я продовжую, бо це моя душа і бачення світу, а людям не вистачає цього сонця. Думаю, так сталося і з Англію. Це погляд українського художника на той світ.
Василь Шандро: Ваша творчість — утвердження чого?
Дмитро Добровольський: Думаю, утвердження оптимізму, щоб показати світлу частину життя. Всі залякані, живуть в страхах, і це не тільки в Україні. Люди мають стреси, депресії. Треба давати людям позитив, надію та світло. Але і самому потрібно зарядитися від якоїсь «батарейки».
Василь Шандро: Від чого ви заряджаєтесь?
Дмитро Добровольський: Подорожі. Треба їхати десь на південь, в теплі країни. Дивитися колорити — наприклад, Італія, Туреччина. Тому намагаюся подорожувати.