«Громадське радіо»
Гість ефіру — філософ Вахтанґ Кебуладзе.
Ірина Славінська: Що для вас є подією року?
Вахтанґ Кебуладзе: Важко сказати. Моя особиста перемога у конкурсі есеїстики неочікувана для мене, бо я опинився не на своїй території. Я раніше писав академічні тексти. Було настільки багато подій, що сам рік є подією. Одну важко обрати. Останніми роками дуже часто важко обрати радісну подію. Відбувається настільки багато сумних подій, що вони притлумлюють радість від щасливих подій. Це тенденція останніх років. Може, це почалося з 21-м сторіччям. Може, чи почалося 11 вересня. Важко встановити, коли це почалося і скільки триватиме.
Андрій Куликов: Наскільки важливо знайти щось радісне?
Вахтанґ Кебуладзе: Я можу відповісти метафорою Ніцше: «Полюби свою долю». Треба прийняти світ таким, який він є, і себе у цьому світі. Ми маємо щось змінювати в цьому світі, але не просто скаржитися.
Ірина Славінська: Чи не є перебільшеною ця лиха доля?
Вахтанґ Кебуладзе: Людині притаманно вважати, що те, що відбувається зараз, є найважливішим. Наше життя — це наша історія, в якій ми живемо, тому ми проживаємо його набагато більш емоційно залучено.
Якщо подивитися на історію людства, то хвилі щастя і нещастя постійні. Ті жахи, які відбувалися у 20 сторіччі на наших землях, дали підстави історику Тімоті Снайдеру сказати, що це криваві землі. Я сподіваюся, що нам вдасться оминути катастрофи, які відбувалися у 20 сторіччі.
Моєю особистою хвилею щастя був 1991 рік — руйнація Совєцького Союзу. Я вдячний, що це відбулося. Зараз я очікую наступного кроку — деконструкції російської імперії.
З 1991 року ми маємо власну державу, яка народилася на уламках Совєцького Союзу.
Ірина Славінська: По всьому світу говорять про тривогу. Що тривожить світ у 2017 році?
Вахтанґ Кебуладзе: Протистояння лібералізму та радикалізму. Мене турбують прояви радикалізму, ісламський фундаменталізм, російський православний комунізм (що є оксимороном). Байдуже, де і в яких формах цей радикалізм проявляється, це те, що турбує людей і знищує можливості вільного продуктивного життя.
Ірина Славінська: Кого можна назвати людиною року?
Вахтанґ Кебуладзе: Важко обирати. Дуже дивним було присудження Нобелівської премії Бобу Ділану.
Для мене як феноменолога контраверсійною і болісною подією було оприлюднення «чорних зошитів» Гайдеггера, де є антисемітські висловлювання. Ця історія триває вже кілька років. Вона вийшла в публічний простір, всі стали її обговорювати.
Зараз ідеться про те, щоб закрити кафедру Гайдеггера у Фрайбурзі, а це осердя феноменології. З одного боку, Гайдеггер – геніальний філософ, з іншого боку, є причетність до нацизму та антисемітизму.
Андрій Куликов: Кажуть «зрада» і «перемога», а раніше це були «ганьба» і «слава». Як ви поясните цю зміну?
Вахтанг Кебуладзе: «Слава» і «ганьба» пов’язані зі спротивом попередній злочинній владі. Це революційна риторика. Сьогодні ми маємо справу з зовнішнім агресором. Тут постає проблема перемоги над ворогом чи поразка через зраду.
Ірина Славінська: Наскільки бінарне бачення було в 2016 році?
Вахтанг Кебуладзе: В інформаційному дискурсі нам не оминути таких спрощень, тому що ритм нашого спілкування швидкий. Ми маємо спрощувати. Ми не можемо впоратися без таких опозицій. Також варто враховувати час, в який ми живемо. Коли відбуваються бурхливі події, заворушення, війна, загострюється відчуття подій. Люди, хочуть вони того чи ні, починають висловлювати власні оцінки та емоції в термінах бінарних опозицій. Цього не оминути.