Чи можливий в Україні французький сценарій, коли лідером країни став пан Макрон, на що ніхто не очікував? У студії Громадського радіо — філософ Вахтанг Кебуладзе.
Наталка Соколенко: Що це за феномен — коли митець може претендувати на те, щоб очолити державу?
Вахтанг Кебуладзе: Я взагалі не прихильник соціології і кількісних методів. Наприклад, соціологія США, мабуть, найкраща соціологія у світі, абсолютно не спрогнозувала результати останніх президентських перегонів. Тому з соціологічними даними треба бути дуже обережними. Зазвичай соціологічна похибка — 3%. Навіть якщо довіряти тим результатам, які є зараз, вони поки що нічого однозначно не показують.
Я б ширше подивився на цю ситуацію. Тут певною мірою ми стаємо заручниками того, що Україна є, так би мовити, запізнілою нацією. Ми формуємо політичну націю, коли всі європейські політичні нації вже сформовані. У Європі ми спостерігаємо певну втому від традиційних політичних трендів. Інші президентські вибори — у Франції, це дуже добре показали. Прийшов Макрон, який не мав за спиною серйозної політичної партії. Він створював свій політичний рух на ходу. В нас інша ситуація — в нас і не було справжніх політичних партій зі справжніми ідеологічними платформами. Якщо взяти учасників цього соціологічного опитування — Тимошенко і Порошенко, то їхні партії — це партії, зроблені під лідера, а не на підставі серйозної ідеологічної платформи.
З одного боку, в нас ще не сформовані ці політичні партії з серйозними політичними програмами, а з іншого боку, в усій Європі ми відчуваємо втому від традиційних партій та ідеологій. Це позначається і на політичному ландшафті нашої країни. У нас подвійне розчарування. З одного боку, українці розчарувалися у політичних партіях, яких ще немає. З іншого боку, українці розчарувалися у тих людях, які традиційно асоціюються з політикою. Порошенко і Тимошенко — люди з великим політичним бекграундом в Україні. Здебільшого він сприймається негативно. Хоча завжди є інерція.
Дмитро Тузов: Чи можливий у нас французький варіант, коли лідером країни став пан Макрон, на що ніхто не очікував?
Вахтанг Кебуладзе: Я думаю, таке було б можливим, якби з’явилася така постать. Крім того, Макрон прийшов не зі сфери мистецтва, а з політичної сфери.
Тут схожість лише в тому, що є запит на нові особистості як у французькому, так і в українському суспільстві. Важливо, що це запит на людей, які не заплямували свою репутацію участю в якихось політичних оборудках чи скандалах. Звісно, на тлі цих очікувань постать Вакарчука видається адекватною.
Наталка Соколенко: Коли Вакарчук пройшов до Парламенту і побачив, що йому не дають нічого зробити з того, що він планував робити в Парламенті, він добровільно склав з себе мандат народного депутата. Що ви думаєте про адекватність ситуації, коли на чолі держави знаходиться митець?
Вахтанг Кебуладзе: Ми завжди обираємо особистість. З одного боку, це доволі демократичний принцип. З іншого боку, тут закладені підстави очікування реалізації тоталітарних очікувань. Я завжди дуже критично ставлюся до того, коли люди обирають лише особистість, а не те, що стоїть за цією особистістю. Тому, на жаль, у нас ще не сформована серйозна партія середнього класу. Тобто партія направду ліберально-центристська, яка могла б висунути зі своїх лав харизматичну особистість.
Я б хотів побачити не просто людину. Я хотів би, щоб було зрозуміло, з якою програмою йде ця людина. До речі, у Макрона була така політична програма. Я, наприклад, ніколи не чув від Вакарчука якоїсь політичної програми. І я не знаю, чи він сам розглядає свою особистість в якості можливого президента України.