Галузь протезування в Україні перетворилися в апофеоз бюрократизму, — волонтер

На початку другої години програми спілкуємося з керівниками ГО «Підмога.інфо» Юрієм Богдановим і Олексієм Краснощоковим, які опікуються захистом прав людей, котрі потребують протезування.  Також говоримо про постанову Кабміну, що регулює питання протезування українських громадян за кордоном.

Євген Павлюковський: Чим саме займається ваша громадська організація? Ви координуєте свою діяльність з Державною службою України у справах ветеранів війни та учасників та іншими організаціями?

Олексій Краснощоков: Так, ми координуємо наші дії. Я на власному досвіді розумію, які проблеми бувають у ветеранів АТО. Саме тому ми першими почали піднімати теми, що не вистачає грошей на якісний протез, що ринок забюрократизований і монополізований. Також існують складні процедури сертифікації.

Сьогодні на ринку протезів з’явилися нові компанії, і було збільшено ліміт для ветеранів АТО на протезування і програми протезування за кордоном. Певні досягнення є. Ми цілий рік вибивали ці зміни у держави. Вони сталися не завдяки чиновникам, а скоріше всупереч їм.

Євген Павлюковський: Є 518 постанова Кабміну, яка регулює питання протезування. Які законодавчі перепони сьогодні існують, і які зміни мають внести у цю постанову, щоб покращити ситуацію?

Олексій Краснощоков: 518 постанова дійсно регламентує порядок отримання учасником бойових дій протезування за кордоном, якщо технологія відсутня в Україні. Вона включає витрати на переліт, проживання та харчування. Координує цю програму державна служба з питань ветеранів.

Ще рік тому біоелектричних рук не було на українському ринку. Сьогодні вони є, навіть на вибір. В Україні з’являються нові технології протезування. Але нам не зрозуміло, чому держава не розвиває власний ринок, а виділяє 150 мільйонів гривень, щоб протезувати за кордоном. Наскільки мені відомо, до 518 постанови вноситимуться зміни.

Після змін в постанові 518 держава матиме право оплачувати складне протезування не лише закордоном, а і в Україні. Поки на сайті Мінсоцполітики наказ відступній і громадських обговорень з цього питання теж не було.

Євген Павлюковський: Ви говорите, що треба розвивати технології протезування в Україні. А чи є у нас кому робити високотехнологічні протези?

Олексій Краснощоков: В Україні не виготовляють самі комплектуючі, ми лише збираємо протези. Нам просто треба навчити цій технології наших протезистів.

Євген Павлюковський: Що пропонує держава учасникам АТО, чи йде мова про суто косметичні протези?

Олексій Краснощоков: Сьогодні існують біоелектричні протези і протези на тяговому механізмі. Вони мають ряд своїх особливостей. Але наші протезисти ще не мають достатньо досвіду. У нас у країні навіть немає спеціальності «протезист». Цей досвід вони ще мають десь набути. Західні колеги пропонують безкоштовне навчання. Ми часто робимо подібні заходи за кошти української діаспори.

Євген Павлюковський: Яка кількість наших громадян вже отримала сучасні протези, а яка ще потребує їх отримання?

Олексій Краснощоков: Згідно звіту за 29 січня Державної служби у справах ветеранів, приблизно 420 бійців сьогодні потребують протезування. З них за кордоном було протезовано 11 осіб, а загалом отримали протези приблизно 170 бійців. Ще 79 вояків зараз проходять протезування.

Євген Павлюковський: Ті, хто ще не потрапив до програми, просто очікують в черзі, чи проходять інші програми по реабілітації?

Олексій Краснощоков: Спочатку відбувається первинне протезування та реабілітація. У цьому напрямі не можна сказати, про когось забули чи хтось тихо чекає черги.

Євген Павлюковський: Пане Юрію, яких головних реформ потребує сфера протезування? Можливо, ви навіть маєте свою стратегію її реформування?

Юрій Богданов: Сьогоднішня система протезування існує ще з радянських часів. ЇЇ державна частина — це протезні заводи. Але навіть 10 років тому вони виготовляли застарілі протези. Останні роки такі заводи нічого не виробляють, а перейшли виключно на збірку. Усі підприємства залучені до системи державних замовлень. А ця система десятиліттями знаходилась у «ніжних» руках одних і тих самих людей. Це відбувалося через систему сертифікацій, ліцензій, державного фінансування, у зв’язку з чим ця галузь перетворилася в апофеоз бюрократизму. Кожен рік узгоджуються якісь документи, а сама галузь починає працювали лише з літа. Приблизно півроку ця галузь простоює.

Також у законодавстві довгий час існують «маразми», які не дозволяють купувати протези більше зазначеної суми. Ліміт в 1 мільйон гривень. У такому варіанті, якщо людина потребує протез за 1 мільйон 200 тисяч гривень, то вона не може собі його дозволити, або платити зі своєї кишені.

Євген Павлюковський: Пане Артуре, скажіть, будь ласка, скільки в середньому доводиться чекати бійцям на отримання якісного протезу?

Артур Дерев’янко: У нас немає черг на протезування. Якщо боєць готовий до протезування, то ми його протезуємо. Протезуванням у нас займаються 74 підприємства в різних куточках нашої країни. Наші фахівці мають добрий досвід, а багато хто з них навчалися в Німеччині. Сьогодні майже всі нижні кінцівки ми протезуємо в Україні. Це протези високої якості і це в 3-4 рази дешевше, ніж закордоном. 

Окремим питанням є протезування верхніх кінцівок. Воно потребує високотехнологічних протезів. Якщо людина готова отримати такий протез, то ми її відправляємо закордон. Тут теж черг немає.

Інколи державних коштів не вистачає на все, але ми долучаємо волонтерів та всіх небайдужих людей.

Євген Павлюковський: Чи звертаються бійці до вас самі, чи ви берете їх на облік по рекомендації медичних закладів?

Артур Дерев’янко: По всім бійцям, які потрапляють з передової у шпиталі Харкова або Дніпропетровська, одразу йде супровід.

Євген Павлюковський: Волонтери скаржаться, що комунікації між бійцями і державними службами дуже забюрократизовані. Ви якось з цим боретеся?

Артур Дерев’янко: Ми вирішуємо це питання. За минулий рік ми досягли того, що у нас тепер немає двох ступенів бюрократизації. Раніше існували дві експертні комісії Міністерства соціальної політики і Держслужби з питань ветеранів. З цього року працюватиме лише одна наша комісія. Я сподіваюся, що в цьому році ми будемо працювати швидше і зараз очікуємо лише фінансування. Як тільки буде узгоджено бюджет, держава виділить достатньо коштів для протезування.