Коментує провідна наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень Національної Академії Наук України Лідія Ткаченко.
Вікторія Єрмолаєва: Як ви вважаєте, більшість цих поїздок – це туризм чи є відсоток тих людей, які займаються трудовою міграцією?
Лідія Ткаченко: Звичайно, це підраховуються перетини кордону, там може бути навіть подвійний облік, тобто одна людина могла їздити кілька разів. І тут включаються абсолютно всі перетини з усіх приводів – це і службові якісь поїздки, і навчальні, і туристичні, і трудові міграції, і відвідування родичів.
І на сьогодні відбувся певний перерозподіл міграційних потоків, менше стали їздити до Російської Федерації, більше стали їздити до Польщі. Тому що Польща – достатньо велика країна, вона відчуває достатньо великий брак робочої сили, тому що в них своя еміграція дуже поширена. І на сьогодні вже транспортна логістика так склалася, що у Польщу набагато дешевше і легше дістатися, ніж до Російської Федерації. Тобто відбулася певна переорієнтація.
Євгенія Гончарук: Якщо ми говоримо про набуття чинності безвізу для українців, ми не можемо не враховувати, що це дозволило не завжди в легальний спосіб їздити і шукати роботу, можливо, залишатися за кордоном назавжди. Наскільки безвіз збільшив цифру тих, хто в такий спосіб шукає роботу?
Лідія Ткаченко: Звичайно, принаймні, на перших порах будуть певні спроби. Але потрібно бути дуже обережним, тому що будь-яке порушення закону, в тому числі, і неофіційне працевлаштування – це дуже великий злочин з точки зору правового порядку тих країн. І наслідки можуть бути такими, що видворять з країни і ви втратите право взагалі перетинати кордон. Безвіз і дотримання законодавства – це дуже пов’язані речі.
Євгенія Гончарук: Представники Інституту демографії подають плюси і мінуси трудової міграції для України, як держави. Насамперед кажуть, що один з плюсів – це знаний притік валюти. А вас хотілося б запитати про мінуси, тому що відстежують таку кореляцію, що щотриваліша міграція, то менша ймовірність, що людина повернеться в Україну. Чи є у вас розуміння, скільки людей вже виїхало, і можливо, справді, вже не повернуться.
Лідія Ткаченко: Насправді, людина може навіть кілька років прожити в іншій країні і потім все одно повернутися. Це залежить більше не від намагань самої людини, а від законодавства і політики країни.
Інша справа, коли йдеться про постійне проживання і постійну роботу. Це означає, що працівник захоче привести свою сім’ю, це передбачає зовсім інші відносини між людиною і державою. І тут політика може бути різною, може бути, що завгодно – сьогодні країни з радістю приймають наших заробітчан, а завтра – закрити двері.
Євгенія Гончарук: Який відсоток людей їде безповоротно в інші країни і залишається там жити і працювати? Та чи можна говорити, що він зростає?
Лідія Ткаченко: На жаль, немає окремої статистики, скільки людей виїхало назовсім з трудових міркувань. Є просто кількість людей, які виїхали за кордон і емігрували з України. І це невеликі цифри – в Україні знялися з реєстрації у зв’язку з тим, що виїхали за кордон, лише кілька тисяч людей.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковму файлі.