З Facebook "Фестиваль рівності у Дніпрі"
Через згадку про присутність ЛГБТ у програмі, організаторам фестивалю відмовили у наданні єдиного в Дніпрі приміщення, належним чином обладнаного для того, аби туди змогли потрапити люди з обмеженою мобільністю. Попри це, Фестиваль рівності у Дніпрі відбудеться 16 липня, а про те, що запланували на фестиваль, розповіла співорганізаторка Вікторія Наріжна.
Любомир Ференс: Що планується на заході?
Вікторія Наріжна: 16 липня в Дніпрі пройде Фестиваль рівності. Це один із серії фестивалів, які ініціювала київська ГО «Інсайт». Фестиваль присвячений різним групам, що стикаються з дискримінацією.
Говоритимемо про різні групи людей: люди з обмеженою мобільністю, жінки, що страждають від домашнього насильства, переселенці, жінки, що служать в АТО, ЛГБТ-люди.
Будуть дискусії, особисті історії, кінопокази, воркшопи.
Любомир Ференс: Залишилося небагато часу, які настрої напередодні фестивалю панують серед жителів Дніпра?
Вікторія Наріжна: У колах активістів, людей, що цікавляться правами людини, справді говорять про фестиваль. Але не можу сказати, що це вийшло на широке обговорення. Коли ми опублікували подію в Facebook, одразу розпочалися непорозуміння. Всюди, де присутні чарівні літери ЛГБТ, легко починається нерозуміння. Одна із Дніпровських журналісток одразу ж запостила статтю під назвою «В городской библиотеке пройдет гей-парад».
Любомир Ференс: Наскільки мені відомо, ви мали проблеми з будівлею для проведення.
Вікторія Наріжна: Після однієї з публікацій з таким заголовком, керівництво бібліотеки дуже налякалося, повело себе доволі дивно, почало скандалити, переконувати, що ми не попереджали, що у нас є ЛГБТ в складі тем, хоча це неправда. Навіть сприяння начальника управління культури (який досить обережно, але сприяв) не допомогло переконати керівництво, вони відмовили нам у приміщенні.
Це склало для нас проблему і тому, що наша центральна міська бібліотека — пристосована для користування людьми з обмеженою мобільністю — там є пандуси, ліфти, обладнані туалети. Нам так і не вдалося знайти настільки доброго приміщення.
Це через те, що ЛГБТ-люди згадуються у програмі. Хоча так вийшло, що у нашій програмі навіть нема окремого заходу, присвяченого саме ЛГБТ-спільноті, якщо не рахувати фотовиставку.
Любомир Ференс: У вас є побоювання, що можуть виникнути провокації під час проведення фестивалю?
Вікторія Наріжна: Коли проводиш масовий захід, побоювання завжди є. Але підстав поки немає. Незадоволені писали гнівні пости у Facebook, типу, «геї і лесбіянки прикрилися інвалідами». Але їх було не дуже багато. Ми старалися прощупати ґрунт через особисті контакти. Через війну активістське середовище міста переплетене. Ті, хто займаються правами людини, правами жінок, ЛГБТ, контактують з тими ж праворадикальними угрупуваннями. Всі на певному етапі займалися допомогою бійцям в АТО. І, ніби, все спокійно.
Ірина Сампан: Що цей майданчик дасть учасникам?
Вікторія Наріжна: Думаю, всього потроху. У нас було дві головні мети. Ми користувались метафорою «невидимі люди». Представники цих груп в певному сенсі — невидимі з різних причин. Люди з обмеженою мобільністю просто не можуть виїхати з дому, ЛГБТ-люди часто бояться показувати свою ідентичність. А в результаті — і ті, і ті доволі «невидимі». Ми хочемо зробити крок до видимості, хоч ми і розуміємо, що не так багато містян, не пов’язаних з цими групами, відвідають фестиваль.
Друге — солідарність між дискримінованими групами.
Дуже важливо, щоб ці люди побачили одне одного, щоб з’явилися контакти між представниками різних груп.
Деякі проблеми значно легше долати разом. Це і майданчик довіри, і місце, де можна просто побачити, як живуть ті чи інші групи людей, побачити фільми про них.