Існуюча процедура прописки позбавляє громадян низки прав, — аналітик

Євгенія Гончарук: Ми знаємо, що відбулося дослідження CEDOS і Центру політико-правових реформ, стосовно такого явища, як прописка. Які результати ви отримали?

Андрій Солодько: Більшість населення не розуміє, наскільки їх стосується прописка. У будь-якому випадку, кожен прописується хоча б раз у житті. Абсолютна більшість змінює прописку через навчання або зміну сімейних обставин. Люди кажуть, що проблем з пропискою не було або: «Так, я прописаний у якомусь місті, але це не обмежує мої права».

Коли ти починаєш розказувати, до чого прив’язана прописка, вони розуміють масштаби проблеми. І проблеми досить великі. Прописка прив’язана до прав людини. Від неї залежить виборче право, місце, куди ти підеш в суд, лікарню. Прописка впливає на те, куди ти можеш віддати дитину в освітній заклад, надання адміністративних послуг (отримати паспорт, ідентифікаційний код, права, соціальна допомога). Від прописки залежить і бюджетування — є податки, які сплачуються до місцевих бюджетів, є бюджетні трансферти. Прем’єр-міністр розказував, що внаслідок процесу децентралізації трансферти, особливо у великих містах, збільшились, і такі міста збільшили бюджети до 60%.

Дані показують, що ми не знаємо, скільки людей проживають не за пропискою. Є дані про те, що третина, є менші цифри.

Євген Павлюковський: Ми говоримо про те, що інститут прописки недостатньо гнучкий і не відповідає сучасним потребам суспільства?

Андрій Солодько: Так. Він досить перевантажений, досить важко прописатися, хоч і говориться, що прописка спрощена. Не зважаючи на те, що остання зміна в системі прописки — квітень 2016 року, коли прописка була відв’язана від паспортних столів, але є завуальовані речі. Від людей часто вимагають додаткові документи, які не передбачені законом.

Це, в першу чергу, стосується тих, хто проживає в орендованому житлі. Закон каже, що потрібен документ, який підтверджує права на проживання. Це може бути договір, а договір навіть до трьох років у нас не потребує нотаріально засвідчувати. Достатньо принести договір і в заяві написати, що власник житла не проти, щоб людина прописалася. Але в реальності вимагають фізичної присутності власника житла, що ускладнює процедуру.

Існує хибна прив’язка прописки до права власності. Це не так. Прописка лише підтверджує місце проживання особи.

Євген Павлюковський: Якщо людина не має свого житла, не прописується за фактичним місцем проживання, вона таким чином втрачає  виборче право в місцевих органах влади?

Андрій Солодько: Виборче право — найбільш відома проблема. Але також і найбільш консервативна. З інтерв’ю, які були проведені з представниками органів влади, ЦВК, випливає, що вони не готові до реформування. Люди, які проживають не за місцем прописки, не можуть взяти участь у місцевих виборах. Мотивації їхати за місцем прописки нема, бо вони там не проживають та не знають кандидатів.

Також є прив’язка до певних соціальних послуг. В першу чергу, лікарні. Це та сфера, де є чітка прив’язка. Насправді, в лікарню можна піти тільки за місцем прописки. Зараз відбувається так, що якщо хтось не прописаний в Києві і йде в лікарню, його просять сплатити благодійні внески.

Євгенія Гончарук: Це законно?

Андрій Солодько: Ні. Але у нас нема чіткого трактування, що значить: гарантоване право вільного вибору лікаря.

Що стосується шкіл, у нема обмеження за пропискою. Але проблема в тому, що є черги, перевага надається дітям, які проживають у відповідній адміністративний одиниці. У садочках нема чіткої прив’язки до прописки, але у великих містах є черги і так само — перевага за прописаними. І таких сфер дуже багато.

Євген Павлюковський: Як реформувати інститут прописки, щоб зробити його більш зручним для громадян?

Андрій Солодько: У нас зараз створюються електронний демографічний реєстр та реєстр територіальних громад. Там буде фігурувати прописка. Реєстри можна було б використовувати для переведення прописки в цифрову форму і спрощувати процедуру, щоб особа могла реєструватися онлайн.

Є дві перешкоди для прописки. По-перше, ми бачимо, що люди не проживають за місцем реєстрації, бо процедури занадто складні, люди не можуть зареєструватися в орендованій квартирі. Нам потрібно спрощувати процедури. Потрібно скасовувати прив’язку до необхідності присутності власника. Але проблема, як це зробити.

Можна створювати реєстри орендованого майна або спрощувати саму процедуру. Але якщо ми легалізуємо ринок оренди, швидше за все, зросте ціна, бо власникам треба буде сплачувати податки, які вони сьогодні не сплачують.

Євгенія Гончарук: З якими проблемами стикаються переселенці?

Андрій Солодько: Переселенці — єдина категорія, для якої насправді працює повідомча система. Їх перевіряють постфактум, вони заповнюють реєстраційну форму і вказують адресу проживання. Було б добре, якби така модель у майбутньому застосовувалася для всього населення.

Євген Павлюковський: Якщо процедура реєстрації буде спрощена, чи не буде так, щоб перед виборами в певну громаду буде наплив людей, які вирішили «пожити» в певній місцевості?

Андрій Солодько: Швидше за все, так буде. Як показує іноземний досвід, вихід — вводити ценз осілості. Наприклад, перед виборами людина півроку проживає у місті і може голосувати за місцеві органи влади. Якщо це дострокові вибори — має бути більший ценз осілості.

Євгенія Гончарук: Якщо при переїзді не реєструєшся на новому місці проживання, яка у нас зараз є система стягнень і чи треба взагалі штрафувати?

Андрій Солодько: Україна сьогодні рухається до моделі відв’язки адміністративних послуг від прописки. Потрібно повернути на спрощення самої процедури прописки, щоб вона була повідомча: особа відсилає листа в органи місцевого самоврядування чи ЦНАП, її реєструють, а доказів не потрібно.

Але якщо виявиться, що вона там не проживає, штраф повинен бути дуже великим. На сьогодні штраф маленький, відповідальність настає, якщо особа знялася з реєстрації і не зареєструвалася протягом 30 днів.

Євген Павлюковський: Коли буде підготовлений відповідний законопроект?

Андрій Солодько: У нас у Києві була презентація дослідження, потім буде регіональна презентація в трьох містах. І потім ми повертаємось у Київ, вносимо зміни в концепцію. Центр політико-правових реформ і ми готуватимемо законопроект, щоб на весну він був написаний.