Кашу заварили політики, а розхльобувати її доводиться суспільству, — Оля Гнатюк про українсько-польські відносини

Гостя ефіру — україністка, перекладачка, докторка гуманітарних наук, професорка Варшавського університету і Києво-Могилянської академії Оля Гнатюк.

Василь Шандро: Ви час від часу коментуєте, зокрема і для Громадського Радіо, ситуацію в українсько-польських стосунках, зокрема в інтелектуальному її контексті. Українці та поляки, які працюють в жанрі есеїв, пишуть про це? Чи можливий пошук найбільш конструктивного виходу з цієї ситуації з допомогою інтелектуалів?

Оля Гнатюк: Я би трошки розмежувала пошуки виходу з цієї конкретної політичної ситуації, це справа не есеїстів (хто заварював кашу, ми всі розуміємо, це політичні кола). З есеїстами у нас тут все гаразд. Я би не хвилювалася. Я більше стурбована тим, що роблять політики. Якщо ідеться про приклад такого есею, який представляє проблематику польсько-українських взаємин, то я би поставила за певний зразок есеї Миколи Рябчука з початку 90-х років. «Польща, польський, поляки» — це есей, який привернув увагу у Польщі. Я його перекладала польською ще у середині 90-х. Потім він з’являвся принаймні ще двічі у книжкових виданнях Миколи Рябчука. Це приклад есеїста з покоління на межі незалежності.

Щодо польсько-українських взаємин, то це окрема розмова про відповідальність і безвідповідальність політиків. У даному випадку ми не говоримо про відповідальність чи безвідповідальність інтелектуалів. Це питання, очевидно, буде обговорюватися цього тижня на найвищому можливому рівні, тобто на рівні консультаційного комітету президентів. Я сподіваюся, що здоровий глузд все-таки переможе, а не якісь поточні політичні інтереси, які можуть викликати таку хвилю, яку буде дуже важко зупинити.

Ірина Славінська: Якщо говорити про ці конфліктні сюжети, ви вже згадали, що політики заварили цю кашу. Ця каша часто вариться навколо резонансних історичних сюжетів, зокрема Волині. Есеїсти в Польщі та Україні пишуть про ці больові точки?

Оля Гнатюк: Звичайно. У мене є дуже багато претензій до не дуже відповідальних людей або до зовсім безвідповідальних. Я не хочу ображати журналістський цех, але частину цієї відповідальності несуть не тільки окремі журналісти, а редакції, які ставлять ходові заголовки, щоб привернути увагу.

Розхльобувати цю кашу доводиться всьому суспільству. У мене зараз одна порада — не завдавати шкоди. Це основний принцип.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.