Олег Філюк: У зв’язку з реформою бібліотек виникли два проблемні аспекти: економіко-фінансовий та соціополітичний чи інформаційно-культурний. За 4 місяці поточного року ми бачимо намагання реалізувати близько 4-5 млн грн. Але це лише верхівка айсберга, про яку ми знаємо: є різні варіанти, як можна обійти ProZorro.
Наталя Соколенко: Але йдеться не тільки про гроші, а й про те, які книжки замовляють бібліотеки. Які найбільш вражаючі замовлення?
Олег Філюк: По-перше, це книжки російських видавництв «Эксмо» і АСТ. Напрямок цих книжок ― воровська, бандитська тематика, прославляння сучасних російських військових. Ці замовлення від Волинської до Донецької області ― немає географічного чинника.
Наталя Соколенко: Для бібліотек, що знаходяться на Печерську у Києві, хотіли закупити книжку Сергія Донского, яка містить два твори ― «Закон для братвы» і «Воровская свобода».
Охтирська бібліотека мала закупити книжку Володимира Количева «Катя, жена бандитская» і «Дневник офицера КГБ» Олександра Нікіфорова.
Дмитро Тузов: А до чого тут Печерська адміністрація?
Олег Філюк: Коли ми бачимо подібні замовлення, ми звертаємося до очільника райдержадміністрації, до голів управління культури. Якщо це не спрацьовує, звертаємося до голови обласного управління культури.
Реакція на звернення дуже різна: найчастіше, якщо люди розуміють, що вони, м’яко кажучи, помилилися, вони офіційно підтверджують, що знімають з лоту такі книжки.
Буває інша реакція, найчастіше у східних областях, наприклад, від одного з районних управлінь культури у Краматорську ми отримали відповідь, що їх населення російськомовне, тому це уподобання. Але досить адекватне управління культури Донецької обласної держадміністрації, яка намагається розібратися у цій ситуації і виправити її.
Дмитро Тузов: А бібліотекарі, що роблять такі замовлення, продовжують сидіти на своїх стільцях?
Олег Філюк: Навіть більше ― вони кажуть: не вчіть нас працювати, ми у бібліотечній справі не перший рік, а ви хто такий?
Наталя Соколенко: Серед лотів бібліотек з Волині ― «Я просто хочу любить» та «Аромат ландышей» Світлани Алєксєєвої. Якщо люди хочуть таке читати, чому бібліотеки не мають права це виставляти?
Олег Філюк: Бібліотеки виконують певну соціальну функцію. Нам теж відповідали, що «баба Галя хоче прочитати цю книжку» ― це була відповідь у напівофіційній дискусії.
У законі чітко прописано функції й обов’язки бібліотеки як просвітницького центру. Якщо людина хоче щось почитати, вона може піти і купити це, але не отримувати за державний кошт інформацію, що навряд чи корисна для її інтелектуального і повсякденного розвитку.
Дмитро Тузов: Але, крім книжок про «воровський общак», читачам пропонують і відверто сепаратистські речі: щось про «воскрешение Малоросии», «Вурдалак Тарас Шевченко».
Олег Філюк: Це замовила краматорська бібліотека. У них досі висить лот на 300 000, з них 70 000 ― це галузева література ― книжки на зразок «В’яжемо тапочки», «Справочник огородника». Ці книжки вийшли 10 років тому і є у вільному доступі в Інтернеті, який сенс замовляти 140 примірників цієї книжки у бібліотеку?
Ми бачимо одні і ті ж списки від Волинської до Донецької області. Бібліотеки заповнюють одні і ті 2 чи 3 видавництва.
Подібна література не буде йти з Києва, а з тимчасово окупованих територій, де склади досі забиті. Навіщо тягнути книжки до Краматорська з Києва, якщо з Донецька ближче?
Наталя Соколенко: Немає нормативів про оновлення фондів, які б забороняли бібліотекам купувати книжки, видані кілька років тому?
Олег Філюк: Проблема глобальніша ― немає відповідальності. Є певний акт, але немає відповідального.
Вирішення проблеми лежить на поверхні. Перед закупівлею книжок потрібно проводити таку подію: бібліотека може запросити видавців чи приїхати до них, ознайомитися з літературою, яка вийшла. Тут відбувається конкуренція.