Анастасія Багаліка: Хто Кіра Муратова для українського кінематографу?
Ігор Грабович: Її смерть – смерть останнього великого класика українського радянського кіна. Адже її естетика, світогляд сформувалася ще в 50-х роках минулого століття. Вона фактично з тих єдиних кінематографістів того періоду, які змогли фільмувати впродовж 90-х років і зараз, які зберегли свою творчу потенцію, які могли казати нове слово.
Анастасія Багаліка: Як режисери, які знімали в радянському Союзі, адаптовувалися і продовжували працювати з новими технологією, новою реальністю?
Ігор Грабович: Щодо Кіри Муратової, то вона з самого початку, відколи усвідомила себе окремим художником, була з тих кінематографістів, які не приймали соцреалістичної естетики. Їй важко працювалося, бо були постійні конфлікти, переїзди із студію в студію, цензура. Вона протистояла цій системі.
Її світобачення і естетика не передбачала надзвичайних технологічних інновацій, хоча якщо говорити про технічне виробництво фільму, то її фільми були складними. В монтажі, в роботі із звуком.
Вона казала, що головними у виробництві фільму для неї є монтаж, постпродукція.
Після ідеологічної цензури почалася комерційна цензура. Продюсери хотіли, аби вона знімала кіно адоптоване для більш широкого глядача кіно, а вона не йшла на поступки і знімала так, як розуміла сама. У нові часи їй було простіше тим, що вона знаходила різні джерела фінансування своїх фільмів, не лише від держави.
Анастасія Багаліка: Якою ж була естетика Кіри Георгіївни?
Ігор Грабович: Вона сама казала, що уявляє фільм, як набір скетчів, етюдів. Вона ніколи не мислила великими ідеями, надцінними ідеями. Може це було алергією на радянські ідеї.
Мала горизонтальне сприйняття реальності. У фільмах давала різним голосам проявити себе. Вони звучали одночасно, послідовно, нелогічно, але це було частиною реальності, якій ніколи не давали голосу в Союзі.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.
0