Картина К. Трутовського
Гостя ефіру — етнолог, письменниця, видавчиня Ірина Ігнатенко.
Ірина Ігнатенко: Книга абсолютно унікальна, вона довгий час замовчувалася, про неї знало лише вузьке коло фахівців-етнологів, але вона дає відповіді на багато питань, які ми не насмілювалися ставити. Книжка вас шокує.
Марко Грушевський був одруженим священником на Київщині, мав 5 дітей. Він цікавився темою дітей, віруваннями про те, як робити дітей, коли їх зачинати і всім, що з цим пов’язано. Селяни відверто розповідали йому про власний інтимний досвід. Марко Грушевський не був науковцем, він ходив до науковців і просив упорядкувати та видати матеріал. Зенон Кузелі взявся за цю справу. Він прокоментував науково ці матеріали, зробив відсилки про те, як у інших народів світу.
Люди говорили навіть про самостійне задоволення сексуальних потреб. Коли бачили, як це роблять діти або дівчата (про хлопців інформації немає), то сприймалося це як гра, сороміцька розвага. Відкриваються такі речі як контрацепція, аборти, дошлюбний і позашлюбний секс, «гріх з кумою».
В XIX столітті, коли українська інтелігенція починає збирати ці матеріали, вона подавала те, що хотіла бачити. Селян ідеалізували. Інтелігенція вбачала в них носій української етнічності. Селяни не були такими цнотливими, вони були нормальними.
Матеріал збирався в середині XIX століття, а вперше ця праця вийшла у Львові на початку XX століття. Це перша частина. Марко Грушевський та Зенон Кузеля планували видати чотири частини, друком вийшли лише дві. Друга частина присвячена іграм, вихованню.
Багато можна взяти як практичні рекомендації. Цілий розділ присвячений жіночій крові. Дуже багато вірувань пов’язано з цим.
Невідомо, наскільки це було поширено, але певні рецепти знали. Наприклад, якщо випити сильний вивар з лушпиння цибулі, то вважалося, що це може спричинити зігнання плоду на ранніх термінах.
Тетяна Трощинська: Чому ви виділили саме «гріх з кумою»?
Ірина Ігнатенко: Це одна з дуже табуйованих і закритих тем в науці. Мені видається, що справа в тому, що інститут кумівства був дуже поширений: за рахунок чужих людей розширювали коло своїх. Кум мав право легально приходити до кумів. Постійне перебування поруч могло спричинити підґрунтя для симпатій і певних позашлюбних стосунків.
Встановлюйте додатки Громадського Радіо:
? якщо у вас Android
? якщо у вас iOS
Василь Шандро: Що таке дитинство у XIX столітті?
Ірина Ігнатенко: У XIX столітті дитина, як тільки вона спиналася на ноги, починала відпрацьовувати своє існування. Дівчаток залучали як няньок, хлопчики були пастухами. Дітей народжували багато. Безпечного регулювання вагітності не існувало. Було простіше народити дитину, ніж займатися ризикованими практиками.
Ледь не щороку жінка вагітніла і народжувала. Смертність серед дітей була висока. Коли родина була дуже бідна, діти йшли в найми.
Тетяна Трощинська: Чому книжка шокує?
Ірина Ігнатенко: Вона розбиває ідеалістичні уявлення про українське село. Для людей, коли вони це бачать, це часто стрес.
Василь Шандро: Обрядовість була пов’язана з цим періодом дитинства і юності?
Ірина Ігнатенко: Будь-яка дія вважалася до кінця не здійсненою, якщо не відбулися обряди. Народжену дитину треба було ввести в громаду. Вважалося, що дитину треба піднести до печі і притулити ніжкою до печі. Хрестили дитину на наступний день від народження. Перша купіль передусім була ініціацією. Дівчинці в купіль робили вивар з берези, щоб вона була струнка, як береза, а хлопчику – з дуба, щоб був витривалий.
Презентація книги відбудеться завтра, 5 червня, о 18.30 в Києві в книгарні «Є» на Хрещатику, 46.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.