«Громадське радіо»
У студії «Громадського радіо» — журналіст 1+1, документаліст, автор фільму «Операція Крим» Акім Галімов.
Тетяна Трощинська: Ти є автором фільму «Операція Крим». Він пов’язаний з блокуванням військових частин в Криму?
Акім Галімов: Так. В ці дні 3 роки тому ми починали там працювати. Цікаво, що фільм про вплив Росії на Крим ми задумували ще влітку 2013 року. У 2014 році ми поїхали у термінове відрядження, щоб зробити наспіх те, що хотіли зробити вже давно. Ми планували зняти аналітичний фільм. Зрозуміло, що тоді він трансформувався у подієвий. Фактично ми робили репортаж, бо події почали розгортатися прямо на наших очах. Ми бачили і захоплення Парламенту, і те, що потім відбувалося з нашими військовими частинами.
Василь Шандро: Наскільки ситуація в Криму змінилася за ці 3 роки? Ви спілкуєтесь з кимось, хто проживає там? Ставлення до подій 2014 року змінилося? В перший рік після окупації складалося враження, що ми чекаємо якоїсь тотальної зради — і от народ повстане, бо побачить, що там все дуже погано. Але цього не відбувається.
Акім Галімов: Там таких речей і не відбудеться, принаймні у найближчій перспективі. Треба враховувати специфіку Криму. Ніяких сентиментів до України там немає. Тому інфраструктурні проблеми викликають здебільшого агресію по відношенню до України, але в жодному разі не озлобленість по відношенню до російської влади. Саме через цю специфіку там не може відбутися якихось масштабних акцій спротиву. Ми маємо об’єктивно дивитися на ці події. Крим — це Україна, але ментально це трохи інша Україна.
Сьогодні на державному рівні не знають, які слова підібрати, коли йдеться про Крим. Немає ні конкретної стратегії з повернення Криму, ні якоїсь тактики, ні якихось чітких дій. Люди самі не можуть визначити, як їм ставитися до Криму, тому думають, що краще промовчати.
Василь Шандро: Мовчання — це правильна тактика?
Акім Галімов: Абсолютно неправильна. Вона зумовлена тим, що ми не можемо тверезо оцінювати події, які там відбуваються. Там є частина людей з проукраїнською позицією. Але ми маємо об’єктивно оцінювати їх кількість. У Криму близько 3 млн. населення. Близько 200 тис. з них — кримські татари. Але і серед кримських татар далеко не всі відчувають якісь теплі почуття до нашої країни. Те, що кримські татари там сьогодні представляють одну потужну силу, яка виступає з проукраїнською риторикою, — це міф. В контексті всього населення ми не можемо говорити навіть про 15-20% людей, які відчувають якесь тепло до України.
Тетяна Трощинська: Все ж таки ми говоримо про Крим. Інша справа, що своїми ефірами ми не можемо виробити стратегію. Я пропоную повернутися до подій 2014 року. Днями ми говорили з екс-командиром Севастопольської бригади тактичної авіації Юрієм Мамчуром. За його словами, у 2013 році в Криму, коли міністром оборони України став громадянин Росії Петро Лєбєдєв, українські військові відчули якусь упослідженість, коли їм знизили зарплати, а деяких військових понизили у званнях. Тепер він вважає, що це була свого роду підготовка. А тоді, як він каже, ніхто не дав змоги українським військовим прийняти правильне рішення. Вони не розуміли, що Україна їх цінує. Є такий момент?
Акім Галімов: Я можу стверджувати, що підготовка до анексії почалась задовго до лютого 2014 року. Можливо, це не був конкретний план захоплення Криму, але ідеологічна підготовка йшла. Я вчився в Севастопольській філії Московського державного університету. Таких російських університетів в Севастополі було ще кілька. 2 я точно знаю. Я вступив на бюджет, і Росія фінансувала моє навчання. Я там вивчав журналізм, але крім цього ми там вчили історію Росії.
Тетяна Трощинська: А історії України не було?
Акім Галімов: Ні. Трошки пізніше з’явилася українська мова. Але ухил був здебільшого на російський аспект. Багато студентів потім поїхали працювати в Росію, але багато хто лишився.
Крім того, там не обмежувались різні російські акції, концерти, вистави і таке інше. У центрі Севастополя стоїть «Московський дом» — культурна установа, що відповідає за зв’язки Севастополя з Москвою. І таких маленьких дрібничок було дуже багато. Зрештою вони складаються в те, що місцеве населення ідентифікує себе як росіян. А враховуючи потужну ностальгію по Радянському Союзу, така риторика лягає зверху, як масло.
Василь Шандро: Чи відрізняються погляди людей, які поколіннями живуть в селах, від поглядів людей, які приїхали служити, наприклад?
Акім Галімов: Я виріс в татарському селі під Сімферополем. Кримські татари пережили страшну трагедію, яка не може не лишити ран. Це стосується навіть тих поколінь, які не бачили цього на власні очі. Це формує ідеологію сприйняття Росії як правонаступниці Радянського Союзу і того режиму, який зробив це з кримськими татарами. Не знаю, наскільки це залежить від того, сільське населення чи ні. Але більшість кримських татар проживають в селах. Це пов’язане з тим, що з міст на узбережжі Криму їх повертали у степ.
Василь Шандро: Чи цікаво кримчанам, що відбувається в Україні?
Акім Галімов: Тим людям, з якими я спілкуюсь, це цікаво. Але кожен по-різному це трактує — хтось цікавиться, щоб подивитися на перемоги, а хтось — щоб порадіти зрадам.
Яка б там політика не впроваджувалася, понад 20 років Крим був частиною України. І люди слідкували за тим, що відбувається в Києві. Це по інерції відбувається і зараз. Але мені здається, що люди потрохи переключаються на російський контекст, бо від цього контексту вже залежить їхнє життя.
Василь Шандро: А Крим в російських новинах займає якесь місце чи цієї теми намагаються уникати?
Акім Галімов: Спочатку там розповідають про події в Україні, потім — трошки про Росію, про Крим обов’язково згадують, але тільки в позитивному ключі. Тобто росіянам показують, що вони інтегрували цю території і опікуються нею.
Василь Шандро: Чи багато людей приїхало в Крим?
Акім Галімов: Специфіка кримських політичних еліт полягає в адаптації під будь-який варіант. Для них це питання виживання. І вони переорієнтувалися на Росію, зрозумівши, що так вони отримають більше дивідендів. І так було завжди. Що стосується органів виконавчої влади, всі ключові напрямки очолили люди, які приїхали з Росії. Ті, хто працював там за часів України, залишилися і працюють на нижчих ланках.