Вікторія Єрмолаєва: За результатами соціологічного дослідження Київського міжнародного інституту соціології трохи більше половини українців вважають, що в Україні таки є свобода слова. На вашу думку, це гарний результат?
Сергій Томіленко: Варто порівняти цей показник з попередніми роками. У 2009-му та 2013-му роках подібні дослідження проводилися Центром Разумкова. І цьогорічний показник відповідає тому ж сприйняттю свободи слова, яке було і перед Революцією. Це привід і журналістам, і відповідальним політикам зважити на суспільну думку. Адже Революція мала змінити і покращити цей показник.
Вікторія Єрмолаєва: 6 червня на Платформі Ради Європи для захисту журналістики і безпеки журналістів зареєстрували повідомлення у якому йдеться, що Сергія Томіленка згадала у своєму дописі про «зрадофілів» прес-секретарка Генпрокура Лариса Сарган, а перша віце-спікерка ВР Ірина Геращенко звинуватила вас у співпраці з кремлівськими пропагандистами. Розкажіть, будь ласка, що це за історія.
Сергій Томіленко: Підставою для цього повідомлення став пост речниці генпрокурора Лариси Сарган, яка у соцмережах закликала доповнювати її список «зрадофілів» або тих, хто не бачить успіхів українських силовиків. Зокрема, в історії з Бабченком. Окрім мене у тому списку і Мирослава Гонгадзе, і Олександр Дубінський і інші українські журналісти, яких ця посадовиця зарахувала до «зрадофілів».
Коли офіційні джерела переконували усіх, що трапилося це вбивство, очевидно, що кожен громадянин мав право озвучити свою позицію чи версію. Я озвучив позицію НСЖУ про те, що в Україні існує системна безкарність і вбивство ще одного журналіста її доповнює.
Дико і неприйнятно, що посадовець закликає утворювати подібні списки. Цим розпалює ворожнечу і до журналістів, і до опонентів
Щодо інциденту пов’язаного з першою віце-спікеркою Іриною Геращенко, то на моє переконання пані Ірину, на жаль, ввели в оману радники чи оточення. Вона неодноразово дозволяла собі абсолютно некоректні звинувачення щодо Національної спілки журналістів України.
НСЖУ бере участь у діалогових майданчиках ОБСЄ у Відні. Там ми звісно зустрічалися і з представниками Спілки журналістів Росії. Свого часу ми підписували спільну заяву солідарності з полоненими на Донбасі українськими журналістами і вісьмох звільнили. Окремі журналісти пов’язують своє звільнення саме з такими заявами. Тому я вважаю, що критикувати НСЖУ за те, що ми протягом двох годин у Відні переконували, лаялися з представниками Союзу журналістів Росії і в підсумку з’явилася заява солідарності із Станіславом Асєєвим, який більше року був в полоні в Донецьку, є абсолютно неприйнятним. Думаю, владі не варто ревнувати, а варто об’єднувати всі зусилля, щоб заручники були вдома, а не українці сварилися з українцями.
Вікторія Єрмолаєва: Що стосується вашої тези про те, що якщо людина критикує діяльність влади, або націоналістів, чи українські організації, то її звинувачують у тому, що вона працює на російські ЗМІ і Кремль.
Сергій Томленко: Варто зауважити хто є провайдером, хто є ініціатором такого викривленого сприйняття? В першу чергу це – посадовці. Вони заохочують подібний діалог, такий рівень суспільної дискусії.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.