«Громадське радіо»
Голова благодійного фонду «Бібліотечна країна» Тамара Сухенко висловлює своє бачення реформи бібліотечної справи та пояснює, як кожен громадянин може допомогти українським бібліотекам.
Наталя Соколенко: Як ви прийшли до бібліотечної справи?
Тамара Сухенко: У нас в країні так повелося останні кілька років, що волонтери дуже часто долучаються до тих чи інших сфер діяльності, вони бачать нові фактори свіжим поглядом. Держава не може впоратися у всіх сферах. Дуже важлива допомога громадськості.
Кожен з тих, хто бував в бібліотеках інших країн, може побачити, наскільки вони відрізняються від того, що ми можемо побачити тут. Ми чуємо тезу про те, що в Україні бібліотеки вмирають, закриваються. Місяць тому я була в італійській бібліотеці. Об 11.30 вона була повна. Я побачила людей 35 — 40 в кількох залах. Там є комп’ютери, доступ до електронних баз і книжок, інших бібліотек. Там було дуже багато новинок. Це не схоже на склади макулатури, як у нас.
Бібліотека змінює свій формат, вона перестає бути сховищем застарілих книжок. Вона стає платформою для спілкування.
Бібліотеки мають виконувати свою функцію. Для нас це можливість прийти і побачити новинку. Не кожен може купити нові книжки, має місце для їх зберігання. Наскільки мені відомо, в Росії книга може через 10 днів після видання потрапити в бібліотеки. У нас це може статися приблизно через півтора року. Ви навряд побачите в бібліотеці за такий час книжки, які були на книжковому форумі у Києві або у Львові. Подивіться, чи з’являться вони через півроку в бібліотеках.
Дмитро Тузов: Де брати гроші для бібліотек?
Тамара Сухенко: В Україні приблизно на душу населення закуповується 0,02 — 0,05 книжок на рік, а в Західній Європі приблизно одна книжка. На закупівлю книжок закладено 33 мільйони, в минулому році було 84 мільйони. Якщо ми розуміємо, що не вистачає грошей, то має збільшитися контроль за тим, що саме закуповується.
Я починала з того, що після Майдану відвозила дуже багато книжок з бібліотеки Майдану в сільські бібліотеки. Потім я почала їх відвідувати. Я зрозуміла, що, хоча поличка з новими надходженнями є, але це не те, що має закупатися на ці невеличкі кошти, які виділяються. Дуже часто це певний непотріб.
У нас протягом останніх 25 років зникли усі книгарні в районних центрах. Їх немає. Це відбувається і тому, що це не могло бути бізнесом. Здається, в Польщі віддають кілька місць на вулиці для книгарень. Є програма для того, щоб орендна плата не була велика.
Наталя Соколенко: Як можна допомогти бібліотекам? Треба, щоб люди долучалися до формування бібліотечних фондів?
Тамара Сухенко: Якщо ми подивимося на досвід інших країн, то там поширене меценатство і волонтерство, пов’язано з цією темою. Якщо ми вважатимемо, що зараз приблизно 330 мільйонів книжок в бібліотечних фондах всієї країни, то з них приблизно 50 мільйонів видано після розпаду Радянського Союзу. Ці книжки фізично застарілі.
На Заході є норматив: 10 — 12 років і книга списується. Але якщо зараз у нас списати ці книжки, вийде, що фондів немає. 35 тисяч бібліотек, з яких 20 тисяч публічних, треба закрити або скоротити, оптимізувати. По факту у нас немає бібліотек, у нас є склади з макулатурою. 80% ми платимо за них через податки. Гроші йдуть на опалення, на заповнення циркулярів, на приписування відвідувачів.
Книжку можна подарувати будь-якій бібліотеці, але для того, щоб спростити це, ми працювали над проектом http://livelibrary.com.ua/ . Людина може зайти на сайт, вибрати один з пакетів книжок (найменший складається з 19 книжок, його вартість близько 1000 гривень), оплатити з картки та вказати бібліотеку, якій ви хочете їх передати. Після чого «Нова пошта» безкоштовно їх доставляє. Для цього проекту видавці нам запропонували дуже хороші умови, великі знижки.