«Громадське радіо»
Сьогодні річниця припинення існування Радянського Союзу — 26 грудня 1991 року було спущено прапор СРСР і 15 колишніх радянських республік отримали незалежність.
Про Україну, українців і Радянський Союз та результати опитування Центру Разумкова говоримо з політичним психологом, професором, завідувачем лабораторією Інституту соціальної і політичної психології Вадимом Васютинським.
Євген Павлюковський: З чим, на вашу думку, пов’язано те, що вже після 26 років незалежності, після великої кількості подій в Україні, розкриття злочинів СРСР, існує така категорія громадян, які і досі хочуть в Радянський Союз?
Вадим Васютинський: У плюралістичному суспільстві, яким ми стали, де кожен думає, що хоче — це не дивина для мене. Відсоток досить великий — кожен третій хоче повернутись у Радянський Союз, і це без Криму і Донбасу — так би, певно, був ледь не кожен другий. Звичайно, ця кількість людей поступово зменшується, але не тому, що люди міняють свою думку, а тому, що люди, які жили у Радянському Союзі відходять, і це природно.
З психологічної точки зору, є дві глобальні причини, які пояснюють бажання повернутися у Радянський Союз. Перша — це звичка, якщо простими словами. Масова чи індивідуальна свідомість не міняється дуже легко. Люди, які ще за радянських часів більш-менш іронічно, скептично, критично ставились до цієї системи, позитивно сприйняли цю зміну. Натомість люди, які дуже сильно ідентифікувалися, для яких це було щось рідне, близьке, важливе, істотне, більшість так і не перебудувалася. В цьому немає нічого такого поганого чи неправильного, люди мають право на цю свою таку особливість, з цим нічого не зробиш.
А друга причина, яка спонукає до того, що є багато людей, які тужать за Радянським Союзом — це неприйняття теперішнього. Дуже багатьом не подобається те, що сьогодні відбувається. Зрештою, всім не подобається.
Євген Павлюковський: Не подобається нестабільність чи ринкові рейки, на які стала країна?
Вадим Васютинський: Не подобається все. Тут дуже багато різних аспектів, комусь не подобається одне, комусь інше, комусь ще щось. Завжди є підстави бути незадоволеним. Я теж не всім задоволений, хоч я цілком прийняв цю зміну.
Отож, велика кількість людей не сприймають того, що є зараз і, як кажуть психологи, їм потрібне щось, що вони мають любити, за чим тужити. І є різні варіанти: можна тужити за Америкою, можна за світлим майбутнім, а можна за прекрасним минулим, яким воно тепер здається. До цього ще, звичайно, додається такий банальніший висновок — тоді вони були молодшими, ефективнішими, успішнішими, щасливішими. Тому їм здається, що тоді було краще життя, хоча за об’єктивними показниками воно зовсім не було кращим.
Андрій Куликов: Наскільки те, що в нинішній Україні так багато нагадує за методами і способами Радянський Союз, сприяє чи навпаки знеохочує до замилування СРСР?
Вадим Васютинський: Я б говорив про стан масової свідомості. Коли ми говоримо про переважну більшість людей, то ця більшість є приблизно однаковою взагалі у всьому світі. Це та масова свідомість, яка потребує мати чіткі орієнтири і виразну мету, тобто «що ми хочемо, куди ми йдемо?». У нас такої одної, виразної мети для всіх немає. Вона ніби вже проявляється, скажімо так, завдяки Путіну, але люди все одно в своїй більшості потребують мати щось таке, що їх об’єднує, заспокоює і показує, що вони правильно живуть. Чудова сфера — це релігія, але ми зараз говоримо про політичну ідеологію.
З психологічного погляду, колишня радянська ідеологія — тоталітарна, котра тиснула, примушувала вірити в неї, була замінена на ідеологію, наприклад, національно-патріотичну. Я сам прихильник цієї ідеології, але як психолог розумію, що велика частина людей свідомо прийняли цю ідеологію, але велика частина — просто як такий замінник. Якщо тоді треба було вірити у світлі ідеали комунізму, то сьогодні треба вірити у світлі ідеали неньки України.