Люди з порушеннями зору успішно працюють в іноземних компаніях, — Сачук

Спілкуємося з віце-президенткою ВГО людей з інвалідністю по зору «Генерація Успішної Дії», експерткою Коаліції з протидії дискримінації в Україні, авторкою і координаторкою низки соціальних проектів, членкинею Громадської Ради при Міністерстві соціальної політики України Юлія Сачук.

Євген Павлюковський: ГО «Генерація Успішної Дії» декламує, що працює на задоволення та захист соціальних, економічних, творчих, духовних інтересів людей з вадами зору, а також сприяння у забезпеченні належних умов для їх самореалізації. Яку саме допомогу ви надаєте людям з проблемами зору?

Юлія Сачук: Наша організація працює вже 10 років і вона заснована людьми, які мають інвалідність по зору. Ми виявили, що люди з порушеннями зору з різних регіонів країни мають схожі проблеми, тому для відстоювання своїх прав ми вирішили створити громадську організацію.

У нас справді досить широкий спектр діяльності. Ми намагаємося допомагати людям в різних сферах життя. Ми лобіюємо інтереси членів нашої організації, ми моніторимо законодавство, виявляємо і запобігаємо порушенню прав людей з вадами зору. Наприклад, друк на лікарських засобах інформації шрифтом Брайля була ініціатива саме нашої організації, яку нам вдалося вдало пролобіювати. 

Також ми працюємо в інформаційному напрямку і намагаємося доносити до людей інформацію, яка необхідна, щоб сформувати правильне ставлення до людей з вадами зору.

Крім іншого ми ведемо просвітницьку та освітню діяльність. Зараз ми проводимо низку тренінгів для студентів та майбутніх фахівців про те, як діяти і як говорити про інвалідність аби уникати дискримінації.  

Вікторія Єрмолаєва: А як говорити про інвалідність?

Юлія Сачук: Даючи поради майбутнім журналістами, ми відштовхуємося від конвенції ООН про права людей з інвалідністю. Ця модель заснована на тому, що права людей з інвалідністю є правами людини. Інвалідність не розглядається як діагноз або об’єкт для жалості, як це було в радянські часи. Основний акцент робиться саме на правах людини. Спочатку має бути людина, а не інвалід, або, як у нас прийнято говорити, людина з особливими потребами. 

Вікторія Єрмолаєва: Тобто “людина з особливими потребами” — це вислів некоректний?

Юлія Сачук: Так. Це є некоректно. У кожної людини, якщо подивитися, є якісь свої особливі потреби. 

Євген Павлюковський: Давайте повернемося до діяльності вашої громадської організації, зокрема проблем доступу до освіти людей з вадами зору. В Україні справді є з цим проблеми. Як ви з ними боретеся і чого на цей час вже вдалося досягти?

Юлія Сачук: Ми використовуємо надихаючі приклади людей, які вже досягли успіху маючи інвалідність. Також ми багато працюємо задля швидшого переходу в Україні до інклюзивної освіти. Багато проблем виникає у дітей, які не бачать або погано бачать. Школи мають не достатнє матеріально-технічне забезпечення. Тут мова йде не лише про аудіокнижки. Для вивчення, наприклад, географії, іноземної мови або математики без книг зі шрифтом Брайля абсолютно неможливо.

Нещодавно ми, вперше за роки незалежності, виготовили мапу України зі шрифтом Брайля, яка є доступна для незрячих дітей. Для дітей, які мають знижений зір вкрай необхідними є підручники зі збільшеним шрифтом. 

Євген Павлюковський: Я так розумію, що ви говорити не лише про спеціалізовані, а і про звичайні навчальні заклади. На якому рівні сьогодні вони забезпечені спецзасобами для людей з вадами зору?

Юлія Сачук: В спеціалізованих школах ситуація залежить від області, в якій знаходиться школа. Загалом заклади забезпечені відсотків на 50-60. В молодшій школі ситуація краща, ніж в старшій. В неспеціалізованих закладах взагалі практично нічого немає. 

Вікторія Єрмолаєва: Наскільки гострою є проблема з працевлаштуванням людей з вадами зору в Україні?

Юлія Сачук: Ця проблема пов’язана з наявністю негативних стереотипів. Роботодавці наголошують на несамостійності людини з порушеннями зору і не хочуть брати на себе відповідальність за неї. Також на підприємствах немає необхідних технічних засобів для роботи таких людей. Люди з порушеннями зору навіть приходять зі своїми дисплеями зі шрифтом Брайля. 

Такий негативний досвід сприяє тому, що у людей з інвалідністю по зору стає все менше надії на працевлаштування. Тому багато людей з першою групою інвалідності працюють в інтернеті на іноземні компанії. Їх роботодавці можуть навіть не здогадуватися про інвалідність. 

Вікторія Єрмолаєва: Чи є в Україні позитивні приклади працевлаштування людей з інвалідністю по зору?

Юлія Сачук: Я таких прикладів майже не зустрічала. Зазвичай всі приклади стосуються іноземних компаній, в яких вже прийнята політика рівності. Є приклади людей, які самі реалізовують себе і мають власний бізнес. 

Євген Павлюковський: У нас в країні існують державні програми, які зобов’язують створювати робочі місця для людей з інвалідністю. Але, наскільки мені відомо, вони не діють достатньо ефективно. Люди просто кладуть на підприємство трудову книгу, але не ходять на роботу. Підприємству так вигідно, бо воно платить менше податків, а людина, по суті, отримує гроші ні за що. Чи багато таких випадків вам відомо?

Юлія Сачук: Таких випадків дуже багато. Для багатьох людей це стало легким заробітком. Є навіть люди, які таким чином “працюють” на кількох роботах. Компанії досить активно користуються такими методами. Тому тут є багато питань до державної політики. Такі квоти не є ефективними. І роботодавці, і самі люди з інвалідністю досить активно цим маніпулюють. 

На підприємствах системи УТОС ми, зазвичай, бачимо сегрегацію. Це підприємства є закритого типу, а люди там працюють за мізерну платню. Попит на їхню продукцію підтримується штучно і вона є морально застарілою. Таким чином витрачається купа державних коштів, а люди перебувають в своєму невеликому середовищі і не виходять у суспільство.