nikorupciji.org
Очільниця управління освіти Львівської міської ради наказала припинити шкільні побори, і повністю заборонила обіг готівки у школах, тобто збирати гроші у готівковій формі з батьків у львівських школах офіційно заборонено. На зв’язку Громадським радіо Зоя Звіняцьковська, представниця ГО «Батьківський контроль», спілкуємось про цю ситуацію.
Наталя Соколенко: Коли можна і потрібно говорити ні, якщо адміністрація школи, чи самі вчителі звертаються до вас по гроші? Які прохання про збір коштів на потреби школи задовольняти, а коли слід говорити своє рішуче: «Ні!»?
Зоя Звіняцьковська: Перш за все, без огляду на жодні закони, нововведення, я можу порекомендувати батькам тримати голову на плечах. Все, що ви розповідаєте, воно вірно тільки наполовину: так, збір грошей заборонено у Львівській області, його можуть заборонити і по всій країні, приміром, але це не значить, що батьки припинять здавати гроші. Існує два методи: перший метод – це адміністрація просто вимагає, або наполегливо просить: здайте гроші на ремонт, будь ласка, здайте гроші на якесь обладнання. Але існує інша система, коли батьківський комітет класу або школи добровільно, формально без участі вчителя, сам збирає гроші. Тобто це благодійна діяльність, адміністрація школи формально не має до цього жодної причетності: вони не присутні на зборах, вони це не обговорюють, ніхто не бачить як вони беруть ці гроші, але все рівно гроші здаються, і в переважній більшості – це суми і потреби, які проголошує вчитель, тільки не публічно, він говорить це голові батьківського комітету, а той – батькам. Тому моя теза полягає в тому, що жодні формальні заборони не можуть завадити людям віддати свої гроші, якщо вони цього хочуть. Якщо вони досі вважають, що вони сплачують «богові освіти», що ці гроші допоможуть їхнім дітям отримати зайвий бал в атестаті – це міфи, які живуть в батьківському середовищі, і які підживлюють вчителі.
Наталя Соколенко: От якщо просять дітей здати на миючі засоби у школу, що робити?
Зоя Звіняцьковська: Зараз триває курс на децентралізацію в усіх галузях нашого життя, і в галузі освіти він досить успішно просувається. Близько 50% бюджету на освіту зараз перебувають на балансі місцевих громад. Це складає величезну проблему, і навіть для Києва також, тому що вчителі, адміністратори шкіл не вміють ці гроші брати, бояться ці гроші брати, вони не є фахівцями, їм потрібно завести доброго бухгалтера і відділ, який би цим займався. Приклад, Кличко виділив на миючі засоби, на кожну школу біля 100 000 гривень. На сьогодні ці гроші використано на 21%. Тобто коли у школі кажуть: слухайте, нам нема чим мити підлогу, здайте, будь ласка, на ганчірки, то з одного боку вона права, бо в школі дійсно нема чим мити підлогу, але що мають зробити батьки? Вони мають сказати: а можна я подивлюся, а це можливо, на сайті Департаменту освіти КМДА, скільки грошей було виділено на нашу школу, і скільки ви взяли. І тут: боже, я бачу 15%, чому ж ви не візьмете інші? Адміністрації обожнюють готівкові гроші, тому що вони не підлягають обліку, з ними дуже легко мати справу, і адміністрація не хоче брати державні безготівкові кошти, які даються, але треба вчитися.
Наталя Соколенко: Ще один приклад, від моїх знайомих: треба здати гроші на обладнання сигналізації в кожному класі. Ваша відповідь, на місці цих батьків?
Зоя Звіняцьковська: Я кажу, ще не слід здавати на миючі засоби, ремонт школи, тому що всі ці кошти виділяються, вони є, в тому числі і на капітальні ремонти. Але за кордоном батьки так само беруть участь у шкільному самоврядуванні. Безперечно, батьки по всьому світу допомагають школам. Але, по-перше, вони вирішують самі на що їм здавати гроші, і по-друге, вони їх здають на ті потреби, які чомусь не покриваються з бюджетів. Сигналізація? Чи відчувають батьки у цьому потребу? Чи вони хвилюються за безпеку своїх дітей, або за безпеку обладнання школи, чиїх батьків це турбує, непокоїть? Наприклад, вони придбали дороге обладнання в цей клас, і вони турбуються, що його хтось вкраде. Можливо, дешевше буде встановити грати, або найняти охорону. Тобто, школа не повинна роздавати завдання батькам. Вони можуть сказати: ви знаєте, у нас дороге обладнання, давайте подумаємо, яким чином найдешевше і найпростіше вирішити питання безпеки.
Наталя Соколенко: Репетиторство у тих же вчителів. Навчання ваших дітей за межами школи, в інший час, не на уроках, як з цим бути? Де тут межа між потребою додатково навчатися, і необхідною фінансовою умовою для хорошої оцінки?
Зоя Звіняцьковська: Я навчалася в школі досить давно, і тоді такого не було. Якось вчителі встигали навчати дітей під час уроків. Я вважаю, що якщо вчитель каже, що треба додаткові заняття з ним самим – то він поганий вчитель, тому що це означає, що він не може працювати з цією дитиною на уроці. На мій погляд, заняття з тими самими вчителями – це завуальовані хабарі, тому що якщо вчитель не навчив дитину на уроці, чому ви думаєте, що він навчить її після уроків? Якщо хочете найняти репетитора – то знайдіть іншого, хто дійсно вміє вчити. Моя теза тут – батьківській спільноті також треба змінюватися, треба вмикати голову. Якщо людям подобається система, і їх влаштовує, що їм дають якісь прийнятні для них засоби віддячити школі, то жодні додаткові кошти, жодні накази цього не змінять. Зараз в багатьох класах з’являються, як ми їх називаємо, «агенти змін» – вчителі, які працюють за новою системою. Але є агенти змін і серед батьків. Зазвичай це якась одна мама, якій чомусь не подобається ця система. Що я можу порадити з власного досвіду? Коли ви кажете: для чого нам здавати ці кошти, подивіться, їх можна взяти звідси! У 100% випадків цього ніхто не хоче чути і бачити. І тоді постає питання: а що далі робити? Я скажу: відмовитись сплачувати самій. Ти не можеш переконати всіх, але ти маєш привселюдно публічно сказати: я за це платити не буду. Для цього існує звіт коштів, які збираються класним комітетом, і батьківський комітет має кожного року звітувати, мама може подивитись цей звіт, і сказати, що я буду сплачувати лише за те, що я вважаю за потрібне.