Майже вся чорна ікра, яку ми купуємо в наших магазинах, - українська, – голова «Громади Рибалок України»

Євгенія Гончарук: Україна, Росія та Іран стали лідерами серед країн походження нелегальної чорної ікри як до країн ЄС, так і до Сполучених Штатів. Йдеться про період із 2010 по 2016 роки. Які передумови того, що так багато ікри йде на експорт і що це чиста контрабанда?

Андрій Неліпа: Ця інформація вже трохи застаріла. Зараз ситуація трохи змінюється, тому що в Україні росте виробництво. Це довгий бізнес: потрібно виростити стадо, треба займатися цим 10-12 років. Але зараз наші виробництва вже готові давати ікру і дають її в достатньо великій кількості, щоб експортувати.

За ці два роки ситуація змінилася. По-перше, росте виробництво,  до того ж, ресурс не безкінечний, і він фактично вже вибитий. Не тільки в Україні, а й у інших країнах дике поголів’я вже майже знищене.

Євгенія Гончарук: Ікра дикого поголів’я цінніша?

Андрій Неліпа: Так, вона і якісніша, і цінніша. Деякі виробники вирощують поголів’я на ікру в штучних умовах, а потім перетримують його в природних умовах за рахунок садкових ліній. Таким чином досягаються більш якісні смакові якості.

Євгенія Гончарук: Наскільки менше стало контрабандного товару за два роки?

Андрій Неліпа: Наші дослідження показують, що через знищення рибних запасів забійної браконьєрської ікри вже майже не залишилося.

Євгенія Гончарук: Станом на 2018 рік скільки в Україні акваферм чи компаній, які спеціалізуються на виготовленні чорної ікри?

Андрій Неліпа: Їх небагато – приблизно десяток. Проблема в тому, що ще два роки тому вони всі ховалися. На етапі вирощення стада й виходу на належні обсяги виробництва компанії були змушені ховатися, тому що вони ставали об’єктом рейдерства – це було небезпечно. Вже зараз, коли вийшли на певні обсяги експорту, ховатися непотрібно, виникає достатня кількість підприємств, які заявили про себе. Ринок вже сформований, але бізнес дуже непростий. Довгий і затратний.

Євгенія Гончарук: Коли можна отримати першу партію ікри?

Андрій Неліпа: Через 10-12 років, якщо вести з нуля. Це створення ферми, обладнання, інкубація, зариблення, підрощення, вирощення до стадії, коли можна ікру або зціджувати, або різати. Це процес достатньо довгий і затратний: це мільйони доларів і 10-12 років. Ті компанії, які пережили цей процес, сьогодні вже працюють.

Євгенія Гончарук: Чи багато ікри українські компанії лишають в Україні і продають тут?

Андрій Неліпа: 50% точно залишається. У нас є культура споживання, попит. Наприклад, у наших магазинах майже вся ікра – це українська ікра офіційного виробництва. А на ринках – майже вся ікра контрабандна. Здебільшого це Китай і Польща. Росіяни теж купують китайську ікру і пересилають нам. Набагато дешевше купити ікру в китайців, а потім видати за свою і продати нам як ексклюзивний товар. Маркування теж нічого не гарантує: виробник може написати на упаковці що завгодно.

Євгенія Гончарук: Як обрати якісну ікру українцеві?

Андрій Неліпа: Сьогодні обсяги дикої ікри насправді дуже локальні й невеличкі. Весь контрабандний потік – це Китай і Польща.

Але в межах попиту і обсягу збуту в Україні відбулася заміна контрабандної дикої ікри на аквакультурну. Вона достатньо якісна, хоч це не ізраїльська чи французька ікра, яка орієнтована на luxury-сегмент.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.