Володимир Рак, художник, старший науковий співробітник НЦНК “Музей Івана Гончара” про український наїв.
Василь Шандро: Як коректно говорити в даному контексті? Чи народна картина – це народна картина і не треба додавати уточнень?
Володимир Рак: У нас виставлена, переважно, народна картина, бо вона зіперта на традицію, на канони, канонічне мислення.
Василь Шандро: Тобто це роботи непрофесійних художників? Чи не завжди?
Володимир Рак: Саме в нашому музеї ми представляємо народних художників. А по Україні: Одеса, Харків, Львів виставили професійних художників. Це Всеукраїнська акція український наїв.
Василь Шандро: Скільки робіт представлено і самих художників?
Володимир Рак: Це виставка представляє 20 робіт. Художники народні, переважно, як іконописці без імен. Але ми знайшли надвичайно цікаві імена Ярмоленка, Анастасії Рак, які мають індивідуальність і вони трактують по-своєму канонічний сюжет.
простими речима, які просто у нас в побуті є, на картині ми милуємося
Василь Шандро: Чи розуміємо ми ці символи сьогодні? Багато цих символів таке враження, що перетворились на певну декорацію вже. Ця підміна відбулась і відбувається, на вашу думку?
Володимир Рак: Ви говорите про паралельну культуру. Це не підміна. Масло і вода не змішуються. Це різні матеріали. Вони ідуть паралельно.
Василь Шандро: Але ж вони використовують ці символи.
Володимир Рак: Хай використовують. Вони використовують частово тому, что маскультура живиться миттю. Сьогоднішня культура у нас матеріалістична, посткомуністична і ці речі, заради яких ми сьогодні заробляємо гроші і купуємо постійно, купуємо. Матеріальні речі певному класу дуже імпонують, потрібні і це сьогодні дуже актуально. Але паралельно існує в нашому суспільстві клас людей, яких називають інтелігенція, яким важлива духовна складова. Так от саме цим людям цікаво саме те, що одухотворене. Один розумний чоловік говорив: “як цікаво, що простими речима, які просто у нас в побуті є, на картині ми милуємося”.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.