Дмитро Тузов: Що відбувається навколо призначення керівника Департаменту міністерства юстиції, який відповідає за люстрацію — який погляд громадських активістів?
Олександра Дрік: Від самого початку процес призначення людини на цю посаду не можна назвати прозорим. З того часу як пішла Тетяна Козаченко, після того як вона рекомендувала кандидатуру на посаду виконуючого обов’язки, яку підтримав колектив, яку міністр публічно підтримав, але так і не призначив, і до моменту, коли був оголошений конкурс.
Жодного представника громадськості не було залучено до комісії, не були опубліковані матеріали, інформація про кандидатів, окрім їхніх імен. Тому у нас і виникло дуже багато запитань і застережень, що хтось намагається створити ситуацію, у якій певна особа має зайняти це місце.
Це питання ми вчора публічно поставили міністру, і він хоч щось опублікував. Але інформації недостатньо — не було надано, наприклад, електронних декларацій. Тим не менше сьогодні вже почався конкурс.
Дмитро Тузов: Посада головного люстратора країни дуже важлива, але загалом ця тема останнім часом зійшла нанівець?
Олександра Дрік: У чому полягає ключова робота Департаменту люстрації — захищати люстрацію у судах. Фактично кожен другий люстрований, а це тисячі людей, оскаржують рішення про їхнє звільнення. Тому дуже важливо, щоб людина на посаді керівника Департаменту могла захистити люстраційний закон у суді.
Дмитро Тузов: Міністр оприлюднив список претендентів, які подали заявки на участь у конкурсі — що ви можете сказати про цих людей?
Олександра Дрік: Цікаво, що абсолютна більшість серед них — це державні службовці, які свого часу працювали у судовій системі, прокуратурі, міліції, податковій, тобто наші найперші кандидати на люстрацію.
Серед них є, наприклад, адвокат, яка відверто, публічно критикувала люстрацію за порушення прав людини. Тобто людина, яка вважає, що люстрація порушує права тих, до кого вона застосовується, претендує на посаду директора департаменту, який має захищати люстрацію.
Серед іншого — цікаво, що деякі з кандидатів були помічені у багатьох інших конкурсах у новостворені органи, тобто це такі професійні безробітні, які намагаються потрапити на державну службу, при чому неважливо на яку посаду.
Дмитро Тузов: Також є питання до громадських активістів. Посадовці часто скаржаться, що коли на певну посаду запрошують громадських активістів, вони відмовляються?
Олександра Дрік: Щодо конкретно цієї посади — там є дуже чіткі вимоги, наприклад, два роки роботи на державній службі, або два роки на керівній посаді, або у правовій сфері. Не у всіх є відповідний досвід або відповідна до закону кваліфікація.
До того ж конкурс оголосили у кінці грудня, прямо «під олів’є». Ми навіть банально не встигли розповсюдити новину, що відбувається і можна брати в ньому участь.
І не треба забувати, що ця посада не така високооплачувана як відповідальність. Залишається проблема, що висококваліфіковані спеціалісти не готові йти на невисокі зарплати у державні структури.