«Громадське радіо»
Василь Шандро: Цими днями річниця трагічних і епічних днів на Майдані. Які заходи ви робитимете найближчими днями?
Олена Карпенко (Solomia): Один з них відбудеться вже завтра, 19 лютого, у приміщенні ресторану «Bosaley», що на вулиці Жилянській. Цей захід називається «Пам’ятаймо героїв, допоможемо їхнім дітям».
Сенс у тому, що люди, які загинули на Майдані, поклали життя для того, що ми живемо зараз, спілкуємося, п’ємо ранкову каву. Про їхніх дітей ми згадуємо дуже рідко. Лише на день Миколая та на 1 червня.
Ми збиратимемо кошти на проект «Посилки доброти». Збираються адреси загиблих зі всієї України, і їх діткам надсилаються різноманітні подарунки та матеріали для розвитку.
У цьому заході приймуть участь відомі поети, які пишуть воєнну лірику: Любов Якимчук, Юрій Строкань, Оксана Самара. З музикантів будуть Олена Карпенко, Іванна Ворошилюк, піаніст Майдану. Також ми презентуємо відеопроекти «Сила Слова» та «Вавилон 13».
Вхід безкоштовний, але відвідувачі мають розраховувати на те, щоб допомогти чимось дітям. Я запрошую слухачів.
Буде ще одна подія 22 лютого, у понеділок, у приміщенні театру «Сузір’я», що на вулиці Ярославів Вал 14б.
Відбудеться дуже цікавий концерт. 8 сучасних українських поетес об’єдналося в цікавий проект «8 жінок». Їхня поезія абсолютно різна, але сучасна та глибока. Я написала музику до них. Вони читатимуть текст, а потім лунатиме пісня на слова віршів.
Початок о 20.00 годині.
Василь Шандро: Яким чином ці два роки змінили напрямок вашої діяльності?
Олена Карпенко (Solomia): Під час Майданівських подій одні письменники казали, що вони ставлять мораторій на творчість і не пишуть. Інша частина казали, що писати — це їх місія по життю. Така поляризація зрозуміла.
Раніше я мислила себе співачкою, яка їздить по закордонах. Виявилося, що я можу робити бутерброди, перебинтовувати рани, співати для поранених людей у госпіталях.
На Майдані народжувалися неймовірні речі. Починали писати ті, хто ніколи не писав, ті хто писав — переставали. 19 лютого ми презентуватимемо поезію поетів, які не відмовилися від своєї творчості.
Майдан відкрив у мені нові ніші, я подивилася на себе з іншого боку. Я зрозуміла, що я можу бути корисною своїм словом.
Психологічно давить на мозок те, що у нас усюди пам’ятні місця. У нас поклоніння загиблим, культ героїв. А де між могилами гуляти з візочками? Де гратись діткам?
Вшанування це те, чим ми зобов’язані загиблим, але ми маємо жити і посміхатися.