На підрив Дніпровської ГЕС в 1941 році був дозвіл Сталіна, — історик

Детальніше про цю подію говорить запорізький історик, кандидат історичних наук, доцент Валерій Мороко.

Валерій Мороко: 17-18 серпня 1941 війська південного фронту отримали наказ залишити правий берег Дніпра. Виняток був лише для міст Дніпро і Запоріжжя, де мали утримуватись плацдарми.

Зранку 18 серпня біля Запоріжжя з’явились дві німецькі дивізії, але загрози для Запоріжжя це не становило. Через Дніпро атакувати лише двома дивізіями німці не змогли б, тому що був лише один міст, який вів з Хортиці на лівий берег, і він був підірваний. Залишалась тільки Дніпровська ГЕС, ширина дорожнього полотна якого становила метрів 15.

Захищався він двома артилерійським полками, з повітря — полком винищування авіації, плюс в місті було 20 тисяч військових. Тобто атакувати ГЕС було неможливо. До речі, німці і не збиралися цього робити, тоді це в їхні плани не входило.

Євген Павлюковський: А деякі історики кажуть, що місто не було кому захищати, і це послугувало однією з причин підриву «Дніпрогесу».

Валерій Мороко: Там була одна стрілецька дивізія, а за штатним розкладом радянського часу це десь біля 12 тисяч осіб. Також був полк НКВС та ті два артилерійські полки, про які я вже говорив. Разом виходить близько 20 тисяч.
Це дійсно небагато в умовах тієї великої війни, а дві німецькі дивізії складали приблизно 30 тисяч людей. Тобто 20 тисяч проти 30-ти. Та це не настільки велика перевага, щоб через ріку штурмувати місто.

Василь Шандро: Чи можна назвати хоча би приблизну кількість жертв після підриву «Дніпрогесу», і які території постраждали?

Валерій Мороко: Визначити цифру можна вкрай приблизно, адже тоді ніхто не рахував. Можна робити висновки лише з кількості людей, яка була зачеплена повінню.

Під час вибуху була підірвана четверта частина греблі. Висота хвилі становила близько 30 метрів, і цей вал пішов топити території. За приблизними підрахункам в зону затоплення потрапило 400-450 тисяч осіб як військових, так і цивільного неселення.

Василь Шандро: Скільки людей загинуло?

Валерій Мороко: Про це сказати важко. Свого часу всі говорили про ефектну цифру — 100 тисяч. Але такі втрати малоймовірні. Згодом, в результаті більш детальних досліджень, називали цифру 10-12 тисяч загиблих.

Євген Павлюковський: Я знаю, що говорили про 20 −100 тисяч.

Валерій Мороко: Такі цифри надавались, але не обґрунтовувались. Цифра 100 тисяч загиблих прозвучала в роки “перебудови”, в 90-ому році, коли автор відповідних досліджень у своїй публікації «Скажите людям правду» назвав цю цифру. Я в одній зі своїх публікацій в кінці 90-х цю цифру теж повторив, і вона пішла гуляти.

 Стаття Валерія Мороко: ДНІПРОГЕС: ЧОРНИЙ СЕРПЕНЬ 1941 РОКУ

Василь Шандро: Хто зробив цей підрив?

Валерій Мороко: Через те, що сили німців були незначні, то командування Південного фронту, штаб якого розміщувався в Запоріжжі, не планував ніяких підривів. Але іншої думки дотримувався начальник інженерного відділу Південного фронту, який зв’язався з безпосереднім начальством у Москві. Відповідно, була отримана шифрограма за підписом Сталіна і начальника Генштабу Шапошникова, що в разі крайньої потреби Дніпровську ГЕС можна підірвати.

Отже, інженери, а не військові і вирішували це питання. Через те, що німці були на правому березі, а в місті сталася паніка, підрив було здійснено.

Збереглось бойове донесення штабу Південного фронту, датоване 19-им серпня, в якому говорилось, що «Дніпрогес» підірвали самочинно, називалися особи, які це здійснили, вони були заарештовані. Також говорилося, що підрив греблі ускладнив обстановку бою, полегшив противнику переправу через Дніпро та призвів до великих втрат. Але ці інженери були невдовзі звільнені, тому що дозвіл все ж таки був отриманий з Москви.

Євген Павлюковський: Ми можемо сьогодні стверджувати, що підрив Дніпровської ГЕС відбувся за наказом Сталіна?

Валерій Мороко: Точніше буде сказати — з дозволу Сталіна на підрив у разі потреби.

Євген Павлюковський: Кажуть, що ті 20 тонн вибухівки було доставлено з Москви літаком, що не говорить про спонтанний характер цієї операції?

Валерій Мороко: Звісно, попередньо мінували. І це на той час було нормальне явище — мінувати важливі об’єкти. Але потреби в саме в цьому підриві не було, і це було зроблено всупереч командуванню Південного фронту.

Василь Шандро: Чому ця подія замовчувалась і подавалась у викривленому вигляді?

Валерій Мороко: Бо так було потрібно радянській пропаганді. Вона або взагалі замовчувала, що був підрив, або списувала його на німців. Також звучала інформація, що вал, який понісся, затопив величезну кількість німецьких військ, ледь не незліченну кількість, в той час як офіційно називається цифра — 1500 загиблих німців.

Василь Шандро: Російська історіографія зараз визнає факт, що «Дніпрогес» підірвали радянські війська з дозволу Сталіна?

Валерій Мороко: Так, це доконаний факт, але вони по-іншому це оцінюють, говорячи про необхідність цього вчинку.