Любомир Ференс: МВФ хоче підняття пенсійного віку в Україні?
Галина Третьякова: Напряму це не пишуть, але, здається, 99% вважають, що пенсійний вік треба піднімати. Саме тому, що вони допомагають нам кредитними ресурсами, а це надбання із плати податків іноземних громадян. А там пенсійний вік — 62-67 років.
Таким чином, справедливість потребує того, щоб ми піднімали пенсійний вік. Україна замало зробила в солідарному, першому, рівні пенсійного забезпечення. Хоча ми весь час декларували, що у нас чоловіки виходять в 60 років, але насправді середній вік виходу чоловіків у нас складає 45 років.
Вважалося, що якщо є знос організму від того, що на якомусь виробництві не створені безпечні умови для праці, то в залежності від того, як зношується організм, ти можеш виходити на пенсію в різний вік. Тому ми відправляли чоловіків, які працюють на таких професіях, раніше.
За останні два місяці уряд зробив деякі кроки. Наприклад, зменшили кількість професій, які потребують ранішого виходу на пенсію. Якщо, наприклад, крановик раніше працював на висоті, не мав можливості спуститися впродовж робочого дня, працював у мороз чи спеку, зараз є крани, які працюють дистанційно, людина, яка керує краном, працює на землі. І її робота нічим не відрізняється від авіаційного диспетчера, а вони в Америці виходять на пенсію в 67 років. Америка кожного року продовжує пенсійний вік на місяць. Тому ми намагаємося пристосувати пенсійний вік. Ми намагаємося зменшити кількість професій, які виходять на пенсію раніше.
Сергій Стуканов: Ви сказали, що в європейських країнах вихід на пенсію — 62-67 років. А у нас середній — 45 років?
Галина Третьякова: 45 — у чоловіків. І ми зараз продовжуємо жінкам — до 2022 року будемо і жінок відпускати на пенсію в 60 років. Таким чином ми підлаштували жінок, зараз пристосовуємо чоловіків.
Сергій Стуканов: Чи це ефективне рішення?
Любомир Ференс: Підвищення пенсійного віку повинне збалансувати Пенсійний фонд України?
Галина Третьякова: Балансувати треба двома величинами. Не тільки пенсійним віком. Ми відправляємо в 60 років біля 400 000 людей на рік. Якщо підвищити цей пенсійний вік, будемо зменшувати витрати на 1,5-2 мільярди.
Якби у нас в законодавстві була така норма, що ми виплачуємо пенсіонерам скільки грошей, скільки акумулюємо в Пенсійному фонді, нам треба було б дивитися арифметично на тих, хто сплачує в Пенсійний фонд. А такі норми є в європейській практиці. Якщо ми на сьогодні кажемо, що в нас працююче населення — 16-17 мільйонів, сплачують до Пенсійного фону тільки 10,4 мільйони. Біля 2 мільйонів — СПД, які сплачують мінімальну суму. Навіть сплачуючи мінімальну суму, вони розраховують, що держава нараховує пенсію не відповідно до мінімального внеску, а піднімаючи до мінімальної пенсії. Люди виходять на пенсію і розраховують, що Пенсійний фонд буде їм сплачувати, у них дуже чітка формула. МВФ вказує у своєму меморандумі, що ми маємо привести нашу формулу у відповідність до сплачених внесків до Пенсійного фонду.
Дотягування людини до соціальних норм має відбуватися не за рахунок Пенсійного фонду, а за рахунок соціальних фондів з держбюджету. Бо сьогодні Пенсійний фонд несе не властиві для нього витрати, коли дотягує це.
Любомир Ференс: Наскільки реально чоловіків в Україні відпускати на пенсію в 65 років?
Галина Третьякова: Коли кажемо, що у нас середній вік проживання чоловіків і жінок менший, ніж європейський, це не відображає реалії тих чоловіків, які дожили до 60 років. Якщо подивитися на статистику смертності, бачимо, чоловіки покидають нас і у 45-50 — інфаркти, інсульти, 55 — онкологія.
Якщо чоловік подолав цей вік, ймовірність того, що він піде з життя швидко, замала. Хоча, звісно, є люди, які досягають 60-62 і йдуть з життя. Було б збалансовано, якби була накопичувальна пенсія.
Людина, яка досягає 60-річного віку, живе стільки ж, скільки європеєць. Це так звана демографічна норма дожиття після досягнення пенсійного віку 60 років: 17-18 років для чоловіків і більше, ніж 20 для жінок. А це майже європейська норма.
Любомир Ференс: Наприклад у Іспанії, Португалії, Італії нації старіють, є багато пенсіонерів. Уряд запрошує іммігрантів, які працюють на заводах і фабриках, зайняті в сільському господарстві, сплачуються податки. І так виживає та частина нації, яка вийшла на пенсію. А як вирішити ситуацію в Україні?
Галина Третьякова: Це добрий вихід. Ми можемо збільшити імміграцію. Але ми знаємо, що вільна міграційна політика призводить до культурологічних проблем у суспільстві. Німецький колега сказав мені, що вони чекають до себе українців, бо вони дуже швидко і легко імплементуються у німецьку націю. Є нації, які культурологічно імплементуються в іншу країну. А є нації, які незалежно ні від чого проживають окремо.
Але є і підприємець, який або буде ховати заробітну плату в тінь, або не буде. Нема офіційної статистики, скільки ми маємо чорної заробітної плати. Але якщо ми будемо виплачувати зарплату вчорну, ми не будемо отримувати податки в Пенсійний фонд. Тому треба вирішити, яка величина є помірною і поміркованою для підприємця, яку він погодиться сплачувати і буде довіряти державі, що вона правильно розподіляє ці гроші і для нього це буде не велике навантаження.
Ми вважаємо, що загальне навантаження і перерозподіл через публічні фінанси має бути не вище, ніж 37%. Бажано, щоб він був і нижчий. Якщо ми візьмемо всі податки, які сплачує підприємець до ВВП, відсоток має не переважити. Він у нас сягав 52%. Якщо вважати і наш зовнішній борг, можна було вважати, що і 56% виробленої продукції перерозподіляється через публічний кошт.
Сергій Стуканов: Постійно точаться розмови стосовно запровадження особистих накопичувальних пенсійних рахунків. Як ви ставитесь до цього?
Галина Третьякова: Маргарет Тетчер пише, що є три країни: США, Великобританія і Японія, які володіють трьома чвертями всіх пенсійних запасів світу. Вони вирішили проблему, навантажуючи накопичувальну частину і створюючи усілякі податкові преференції для тих, хто відкладає і накопичує на похилий вік. Саме тому в цих країнах нема настільки виразної кризи.
Нам потрібно виробляти свою політику. Саме для того нам потрібні потужні лідери. І міністр соцполітики, і прем’єр-міністр, і президент, які розуміються на соціальних питаннях і розуміють, що запровадження накопичувальних рахунків сьогодні як спасіння нації. І від такої кризи, і від політичної, тому виробляти свою політику потрібно терміново.