Нас закрили в вагонах, як худобу, і повезли, - остарбайтерка

Понад два роки 1942-1945 Марія Сосновська була в австрійському містечку Санкт-Файт-ан-дер-Глан на примусовій роботі, а у грудні 2017 року на запрошення бургомістра знову відвідала це містечко

Нас закрили в вагонах, як худобу, і повезли, - остарбайтерка
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/01/hr-rh-2018-01-03_harchenko-sosnovska.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/01/hr-rh-2018-01-03_harchenko-sosnovska.mp3
Нас закрили в вагонах, як худобу, і повезли, - остарбайтерка
0:00
/
0:00

Леся Харченко та Марія Сосновська Фото: Громадське радіо

Марії Трохимівні Сосновській 91 рік, вона із Запоріжжя. На запрошення бургомістра австрійського містечка Санкт-Файт-ан-дер-Глан жінка відвідала Австрію у середині грудня 2017. Понад два роки 1942-45 вона була у цьому містечку на примусовій роботі, працювала у господині, власниці готелю з басейном і ваннами. Її обов’язком було прибирати в готелі, мити ванни і басейн, розпалювати пічку.

Запрошення приїхати вона отримала після того, як у Youtube було опубліковано її звернення до всіх жителів містечка Санкт-Файт із словами вдячності. За словами Марії Сосновської, вона вижила лише завдяки простим австрійцям, які її лікували, допомагали одягом і харчами, самі наражаючись на небезпеку. У містечку було чимало примусових працівників з усієї Європи і, за словами жінки, всі вони після війни повернулися додому, жоден так званий «остарбайтер» не загинув там.

Під час відвідин Австрії вона зустрілася з бургомістром, зі старшокласниками гімназії, з власницею грецького ресторану, який розміщується у будинку, де вона колись працювала. А також — зі своєю австрійською подругою воєнних часів.

У Запоріжжі Марія Сосновська працює волонтером у проекті програми «Місце зустрічі: діалог», яку фінансує Німецький фонд «Пам’ять, відповідальність і майбутнє». Вона відвідує немобільних літніх людей: допомагає їм по господарству, приносить гуманітарну допомогу.

Розмову з колишньою примусовою працівницею в Австрії у роки Другої світової війни Марією Сосновською та PR-менеджеркою Німецького фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» Лесею Харченко вела журналістка Ірина Цибух.

 

Марія Сосновська: Мой отец работал на железной дороге. Перед приходом немцев мы жили в железнодорожном домике. Перед самым приходом мы купили дом рядом в селе. Я только закончила 7 класс. Вместо выпускного приехали фашисты. Они приехали в село уже с трупом. Они созвали людей, чтобы похоронить своего военного. Сказали, что сожгут все село и расстреляем людей, если хотя бы собака потопчет могилу.

Когда начали подходить фашисты, отец взял билет, что он слепой, и пошел работать садоводом.

Объявили набор молодежи, чтобы увозить в Германию. Люди отказались и не пришли. Они, видя такие настроения, выбрали бургомистра и сказали, чтобы завтра здесь была виселица.

Нас ловили, закрывали в сарае. Вначале записывали и говорили: если завтра человек не будет здесь, расстреляем всю семью. Привезли товарные вагоны, заставили людей наложить туда соломы. Нас закрыли, как скот. Один мальчишка из нашей группы хотел пойти в туалет в посадку, он прошел буквально несколько метров, его застрелили. После никто не пытался идти в посадку.

Меня отправили в брак и сказали, что отправят домой. Я обрадовалась. Мне сказали стоять в углу. Наши уже убирали там. Разговаривать не разрешали. Одна женщина ударила меня метлой по ногам, буркнула, что отправят в концлагерь, и сказала, чтобы я перешла из этого угла. Она спасла многих.

Ірина Цибух: Про що ви зараз говорили з австрійською подругою, коли побачилися?

Марія Сосновська: Мы плакали и обнимались. Мне было 15, а ей 11  или 12. Мы были, как родные. Мы радовались друг дружке.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.