«Громадське радіо»
Тамара Придатко — практичний психолог ГО «Наші Діти», що займається допомогою особливим дітям та їх соціалізацією. В ефірі «Громадського радіо» вона розповідає про те, як виявити ознаки захворювання з раннього віку, куди звертатися та як соціалізувати дітей з аутизмом
Євген Павлюковський: Як ваша організація допомагає дітям з аутизмом?
Тамара Придатко: Ми займаємось дітьми дошкільного віку. В більшості випадків ми стикаємось з тим, що батьки не можуть їздити в транспорті, ходити в магазини з такими дітьми. Діти з аутизмом дуже поведінкові. Вони можуть кидатись на підлогу, кричати, кусатись. Тому ми їздимо з ними на екскурсії, різні заходи. Так вони навчаються поводити себе в транспорті та з іншими людьми.
Сергій Стуканов: Як суспільство сприймає таку поведінку, адже часто таких дітей складно влаштувати в дитячі садочки?
Тамара Придатко: З дитячими садочками окрема тема. Вони просто не знають, що робити з такими дітьми. Батьки інших дітей теж хвилюються. Вони мало знають про аутизм. Вони не знають, що він не передається повітряним шляхом, не передається через дотик. На вулиці та в транспорті реагують по-різному. Останнім часом ми почали носити з собою таблички, що ми працюємо з особливими дітьми. Всім пояснити дуже складно. Деякі кажуть, щоб з такими дітьми сиділи вдома — вони хворі, яка мама — така й дитина. Дуже по-різному. Хтось ставиться дуже толерантно, може подати руку. Хоча обізнаність суспільства дуже низька. Ми соціалізуємо дітей і бачимо, що суспільство не готове до особливих дітей.
Зараз у світі одна дитина на вісімдесят народжується з аутизмом. Зареєстровано дітей з таким діагнозом дуже мало. Батьки не визнають такої проблеми.
Сергій Стуканов: Є якась статистика по цьому захворюванню?
Тамара Придатко: Зараз одна дитина на 80 дітей у світі народжується з аутизмом. Зареєстровано дітей з таким діагнозом дуже мало. Батьки не визнають такої проблеми. Сказати точно про їх кількість в Україні, на жаль, дуже складно.
Сергій Стуканов: Наскільки наша медицина просунулась з діагностуванням?
Тамара Придатко: В Європі є напрацьовки, що дозволяють поставити діагноз з шести місяців. З півроку–півтора року батьки помічали, що щось не так. Лікарі в Україні інтерпретують по-своєму, як можна лікувати це. Але аутизм — це не хвороба, а розлад. Це потрібно не лікувати, а коригувати.
Євген Павлюковський: Якщо виявити раніше — можна зменшити вплив?
Тамара Придатко: У нас запустили програму, яка дозволить виявити аутизм з найбільш раннього віку. Чим раніше почати коригування, тим кращих результатів можна досягнути.
Сергій Стуканов: В Польщі близько половини дітей з аутизмом йдуть до звичайної школи, якщо з ними в дошкільному віці працювали фахівці. Яка ситуація в Україні з фахівцями, які можуть працювати з такими дітьми?
Тамара Придатко: Таких фахівців у нас не випускають з вишів. Деякі діти з аутизмом потім йдуть у звичайні школи — це приблизно 2%. Є різні стадії захворювання, але варто пам’ятати, що аутизм рідко приходить сам. Часто — це аутизм і епілепсія, ДЦП і т. д. Ці розлади також впливають на увагу, сприйняття, роботу дитини на заняттях.
Євген Павлюковський: Які ознаки аутизму батьки можуть виявити у дитини з раннього віку?
Тамара Придатко: Якщо дивитись за основними ознаками аутизму — в кожного з нас ми можемо їх знайти. Але я можу їх озвучити. Дитина не дивиться в очі. Навіть якщо затуляти їх руками, дивитися їй прямо в очі — вона відводить погляд. Не відгукується на ім’я. Не показує своїм пальцем на те, що хоче і не бере — робить це рукою дорослого. Вона повторює стереотипні рухи — махи руками, вертіння навкруги себе, обсипання піском. Часто це може бути вибудовування в ряд іграшок.
Лікарі в Україні інтерпретують по-своєму, як можна лікувати аутизм. Але аутизм — це не хвороба, а розлад. Це потрібно не лікувати, а коригувати.
Сергій Стуканов: Чи можливо вивести дитину з заглибленого стану в більш соціалізований? І де навчаються фахівці вашої організації?
Тамара Придатко: Так, можливо. У нас всі фахівці займаються самоосвітою. Ми списуємось зі спеціалістами з інших країн. Вони радять, що і як робити.
Євген Павлюковський: Працювати з дітьми можуть лише медики? Чи інші люди, які хочуть займатися цим, можуть долучитися до організації?
Тамара Придатко: Так. Вони теж можуть долучитись. Багато що залежить від того, наскільки людина відчуває дитину і хоче це робити, а також скільки вона хоче вчитись.
Євген Павлюковський: Скільки у вас є активістів зараз, які готові робити це і вже фахово підготовані?
Тамара Придатко: Не більше п’яти людей. Це в Києві, у нашій організації.
Сергій Стуканов: Існують подібні організації в інших обласних центрах?
Тамара Придатко: Є у великих містах, намагаються заснувати у менших.
Євген Павлюковський: В Польщі є центр для допомоги таким дітям. В Україні збираються це започатковувати?
Тамара Придатко: Є різні організації та заклади, які займаються реабілітацією дітей на різних рівнях. В Одесі працює дуже гарний центр. Є також люди, які запрошують іноземних спеціалістів.
Сергій Стуканов: Чи є в Україні організації, які дбають про дорослих з таким діагнозом?
Тамара Придатко: Це досить складне питання. Аутизм вважається досить новим захворюванням. Відслідкувати, як було раніше, — складно. Людям, які виросли, після аутизму ставили загалом шизофренію. Можна сказати за тих, кому зараз 14-35 років. Деякі навчаються у школах і технікумах. Більш дорослі можуть виконувати просту роботу. Але це, переважно, у когось зі знайомих. Вони можуть відвідувати заклади з трудовою чи соціальною діяльністю.
Євген Павлюковський: Куди можна звертатися людям з такими проблемами: як шукати і що робити?
Тамара Придатко: Усвідомити, прийняти і зрозуміти, що з цим можна жити і працювати. Головне — вчасно відреагувати. Наша організація знаходиться у Києві (метро Дарниця). В Києві є багато корекційних центрів. Я б радила батькам обирати те, що вам ближче. Те, що зараз потрібно вашій дитині. Є і «Дитина з майбутнім», «Примавера», «ABA-центр».
Євген Павлюковський: Що робити людям з інших великих міст
Тамара Придатко: У Дніпропетровську є центр. В Одесі також є дуже гарний реабілітаційний центр, у Львові, в Чернігові. В Донецьку був дуже гарний, але вони переїхали в Київ.