antikor.com.ua
У студії «Громадського радіо» — генерал-полковник у відставці і колишній заступник голови Служби зовнішньої розвідки Володимир Отрешко.
Ірина Сампан: Польське видання «Річ Посполита» у публікації від 30 січня 2017 року пише про те, що «війна на Донбасі, ембарго і санкції не завадили Росії імпортувати зброю з України. Москва стала найбільшим клієнтом української «оборонки».
«Укроборонпром» вже спростував цю новину і заявив про те, що журналістам треба ретельніше підходити до написання своїх матеріалів.
Згідно з даними Стокгольмського Інституту Досліджень Миру, «у 2016 році Росія була найбільшим покупцем української зброї. Українські оборонні підприємства експортували до Росії зброю на 169 млн. доларів. А російський імпорт зброї з України зріс протягом року на 72%».
Як ви можете прокоментувати ці дані? Чому Стокгольмського Інституту Досліджень Миру взяв на себе відповідальність поширювати таку інформацію?
Володимир Отрешко: Мені важко судити про те, чому вони взяли на себе таку відповідальність. Але те, що ця інформація не відповідає дійсності, в мене не викликає сумніву. Росія ніколи не розглядала Україну як свого потенційного найбільшого партнера. Починаючи з середини 90-х років вони вели жорстку політику по зменшенню залежності від України. Слід сказати, що військова доктрина Радянського Союзу передбачала для України другорядну роль в тому розумінні, що на передових рубежах стояли країни Варшавського договору, а Україні відводилась роль ремонтно-відновлювального партнера. Тому військово-промисловий комплекс України був зорієнтований на ремонтно-відновлювальні роботи. Це певним чином формувало військово-технічне співробітництво. Як я вже сказав, починаючи з середини 90-х років Росія почала реалізовувати свою жорстку політику по зменшенню залежності від України. У 2001 році об’єм військово-технічного співробітництва між Росією і Україною в загальному обсязі складав близько 30-32%. На той час це було 200-240 млн. доларів. Вже у 2007-2008 роках цей об’єм складав 23-24%. Це свідчить про поступове зменшення об’єму. Вони вели політику імпортозаміщення власним виробництвом і шляхом використанням можливостей інших країн, тим самим позбавляючи Україну тих об’ємів співробітництва, яких було досягнуто раніше.
Андрій Куликов: Наскільки ймовірно, що вкид цієї інформації — це справа російських чи якихось інших спецслужб? Наскільки ймовірно, що це нехлюйство журналістів чи експертів?
Володимир Отрешко: Я думаю, що тут і перше, і друге. Те, що до цього причетні спецслужби, в мене не викликає сумнівів. Хоча зараз модно у всьому вбачати руку Москви, в даному випадку я вважаю, що це відповідає дійсності. Ще на початку 2014 року ми почали політику розриву військово-технічного співробітництва з Росією. Вже у березні воно було припинено, а в червні тодішній керівник «Укроборонпрому» Юрій Терещенко заявив про припинення постачання зброї, військової техніки, товарів подвійного призначення та військових послуг до Росії. Ця політика велась однозначно і послідовно. Потім було прийнято відповідне рішення президента про припинення такого співробітництва. Потім було прийнято рішення Верховної Ради про денонсацію угод у сфері військово-технічного співробітництва, обміну секретною інформацією і таке інше. Тобто така політика по відношенню до країни-агресора є абсолютно логічною.
Що стосується причетності до цього журналістів, я не можу нічого однозначно сказати. Можливо, вони «купилися» на цю інформацію. Можливо, для декого з них це просто бізнесовий проект.
Ірина Сампан: Давайте проаналізуємо всю новину: «Другим найбільшим покупцем української зброї в 2016р. був Китай (90 млн доларів — для порівняння, у 2014 р. китайці купили зброї на 140 млн доларів, а у 2015 р. — на 85 млн доларів). На третій позиції вперше опинилася Конго (86 млн доларів), випередивши Таїланд (67 млн доларів). На дев’ятій позиції серед покупців української зброї перебуває Польща». Вся ця інформація перекручена? Чи щось відповідає дійсності?
Володимир Отрешко: Я не можу ручатися за достовірність цифр, приведених у цій публікації. Але враховуючи те, що ми повинні шукати ринки збуту з огляду на політику Росії по скороченню об’ємів військово-технічної співпраці, це цілком закономірно. Було б безглуздо думати, що продаж військової техніки і озброєння у глобальному світі відбувається просто так. Не просто так. Ви знаєте політику Китаю. Вони беруть автомобіль, розбирають його і роблять свій. Те саме стосується і військової техніки. Але є технології, які вони просто так взяти не можуть. Тому їм доводиться це враховувати і купувати технології чи техніку для того, щоб відтворити її на своїх виробництвах. Треба враховувати і технологічну відсталість Китаю. Тому вони зацікавленні у придбанні як у Росії, так і в України.
Андрій Куликов: Якщо Росія відмовляється від нашого озброєння, можна припустити, що воно її не цікавить. Тобто наше озброєння поступається?
Володимир Отрешко: Росія з радістю відмовилася б від українських зразків, якби вона мала можливість це зробити. Вони не можуть не враховувати досягнення, які є в Україні. Наприклад, що стосується вертольотної тематики, тут як вони залежні від нас, так і ми залежні від них. Вони залежать від двигунів, які виготовляє «Мотор Січ». У 2014 році був підписаний контракт на 1,2 млрд. доларів, який передбачав постачання двигунів на 2012-2016 роки. Цей контракт був дуже вигідний для України, адже складав десь 25% від загального об’єму виробництва «Мотор Січі». Зараз його немає. Але Росія працює над імпортозаміщенням. Вони розробляють свій двигун К-2500.
Ми ж не можемо замістити лопаті для вертольотів, бо ексклюзивний виробник-монополіст — Казань.
Ірина Сампан: Люди, які працювали на оборонних підприємствах України, раніше мали прямі контакти з працівниками російських оборонних підприємств. Ці контакти на рівні «людина-людина» обірвалися? Хто за цим спостерігає? Які в цьому разі можуть бути санкції?
Володимир Отрешко: Відслідковувати ці моменти — прерогатива контррозвідки. Наскільки я знаю, контррозвідка працює досить плідно в цьому напрямку.