Про перших вершників українських степів – кіммерійців, скіфів та сарматів – розкаже історик, наукова співробітниця відділу найдавнішої та середньовічної історії Національного музею історії України Оксана Ліфантій.
Василь Шандро: Про який часовий період ми говоримо, коли вживаємо ці назви – кіммерійці, скіфи та сармати?
Оксана Ліфантій: Це період ранньої Залізної доби. Кіммерійці з’являються приблизно у ІХ столітті д. н. е. Скіфи з’являються приблизно у VII столітті д. н. е. І кінцева дата існування сарматів – це IV століття н. е.
Василь Шандро: Хто такі кіммерійці, що про них відомо, що вони залишили на нашій землі, і чи можна їх теж вважати нашими предками?
Оксана Ліфантій: Генетичні питання – це проблема на даний момент, тому що потрібно проводити велику кількість генетичних досліджень. Стосовно лінгвістичних особливостей, ми можемо говорити, що і кіммерійці, і скіфи, і сармати були іраномовними. В якийсь період вони надали частину сучасних топонімів, які дійшли до нашого часу. Наприклад, назви «Дніпро», «Дністер».
Важко сказати, що вони якимось чином вплинули на формування ранніх слов’ян, хоча в радянський час така думка була досить популярною.
Важко сказати, що вони якимось чином вплинули на формування ранніх слов’ян
Василь Шандро: Звідки ми знаємо про наявність кіммерійців на території сучасної України?
Оксана Ліфантій: Більшість питань, які пов’язані з народами, що не мали писемності, а ці народи її не мали, містять велику кількість спірних моментів, і навіть зараз дослідники та історики не доходять згоди з цього приводу. Те, що я зараз говорю, це доволі спрощена версія, оскільки існує велика кількість різноманітних теорій, які часто заперечують одна одну.
Умовно кажучи, з більшою долею ймовірності можна вважати, що Новочеркаська та Чорногорівська археологічні культури можна співвідносити з кіммерійцями.
Василь Шандро: Всі ці племена були кочовиками?
Оксана Ліфантій: Так, це виключно кочовики. Можна вважати, що скіфи на певний період часу почали переходити до осілості у IV столітті, але потім скіфська культура зникає, і населення скіфської культури вже складає населення пізніх скіфів, але це вже інша матеріальна культура.
Василь Шандро: Коли ми кажемо «кочовики», то що ми маємо на увазі? Це такий автобусний тур Європою – кожна ніч в іншому місті?
Оксана Ліфантій: Це були люди, життя яких цілком і повністю залежало від життя худоби, яку вони розводили. Відповідно до того, де були благодатні пасовиська для цієї худоби, там вони і мешкали. І цей широкий Євразійський степ знаходиться як раз на теренах України. Саме тому сюди зі сходу і мігрували всі ці народи.
Василь Шандро: Чи можна говорити про якісь ремесла, які могли опанувати ці народи? Що можна виявити на місцях поховань?
Оксана Ліфантій: Це переважно речі, виготовлені з кістки, рогу, а також бронзи – це те, що ми можемо безперечно відносити до руки майстра. Ймовірно, навіть кочове скіфське населення займалося цими ремеслами – виготовляло бронзові речі в звіриному стилі, оскільки цей стиль – це візитна картка скіфської культури.
Василь Шандро: Що це за речі з таким зображенням?
Оксана Ліфантій: Це переважно озброєння, також вони прикрашали ними кінську вузду, оскільки кінь був важливою складовою їхнього життя.
Василь Шандро: А коні в них були?
Оксана Ліфантій: Так, вони їх розводили. Коні були і у скіфів, і у кіммерійців, тому що вони перші вершники на теренах України.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.