Плюси і мінуси: як змінився Київ за рік

Про це поговоримо з керівницею Центру урбаністичних студій Києво-Могилянської Академії Владиславою Осьмак.

Вікторія Єрмолаєва: Коли ми говоримо, як змінилася столиця за останній рік, що в перше приходить на думку?

Владислава Осьмак: Я би на перше місце поставила тему, на яку не часто звертають увагу в публічному мовленні. Київ має фактично потрійний статус: місто як таке, місто-столиця, і місто — центр Київської області. І на людей, які мешкають в Києві, впливають ці три фактори одночасно.

І тут з одного боку мені не хотілося б говорити в контексті зради та перемоги. Це якісь точки, які фіксують мертві кінцеві стани, а життя міста — це безперервний процес, в якому наслідки деяких речей можна буде опанувати лише згодом.

З мінусів я можу зазначити, що таке є відчуття, немов останній рік місто віддано на розграбування якійсь ворожій армії. Кількість антизабудовних конфліктів настільки зросла та загострилася, то фактично щодня щось відбувається. Для мене це є сигналом, що з містом щось негаразд.

З іншого боку, фактично жоден з цих конфліктів не залишається поза увагою. А це означає, що все таке громадянське суспільство в Києві гуртується і мужніє.

Як дуже позитивну тенденцію я би відзначила, що люди починають об’єднуватися між собою. Якщо раніше, наприклад, існували окремі ініціативи, пов’язані з Десятинним провулком, з Качиним озером чи «Рив’єрою» на Микільській Слобідці, то тепер люди починають зливатися в один потужний потік. І такою точкою початку цього об’єднання стала кампанія, яку розгорнули проти 14 висоток на місці Сінного ринку. І як це красиво було зроблено — не ламання парканів, а концерти перед КМДА та Кабміном. Цей хід привернув дуже багато симпатики. Мер сказав, що він з народом. Увагу Кабміну було привернуто. Це плюс? Безперечний. І є вже тимчасовий припис на зупинення робіт.

Є, на жаль, речі, які свідчать, що Київ втрачає свої позиції нормального гуманного міста з людським обличчям, — різко погіршилася якість води. У нас зношені комунальні системи, я боюся, що ми стоїмо на порозі чималої техногенної аварії, якщо не катастрофи. Причому інвестиції йдуть традиційними для 90-х ще років каналами: офісні центри, торгівельно-розважальні комплекси. Створена споживатська структура. І розширення цього коридору не передбачається. Я наведу приклад — Поштова Площа. Там під тим бетонним громаддям практично знищено унікальну світового значення археологічну пам’ятку. Там вже майже нічого не лишилося. Торгівельно-національний комплекс, тобто приватний інтерес, бере гору над національним інтересом збереження археології, яка може принести державі і місту мільйонні прибутки в євро валюті. І подібних місць хоч греблю гати.

На Хрещатику відновили фонтани — ми бачимо натовп. А людям просто повернули те, що в цих людей вкрали під час останньої реконструкції Майдану 2001-го року, коли був знищений попередній фонтан, який теж мав світло і музику. Та чи з’явилися там комфортні умови пересування для людей на візках та на протезах? Ні. Чи з’явилися там ліфти? Ні. Чи з’явилася там вбиральня? Ні. Чи вплинули ці фонтани на покращення нашого життя? Теж ні.

Київ роблять нібито красивішим, але найнебезпечніша тенденція, яку я зараз бачу, — це імітація змін

Київ роблять нібито красивішим, але найнебезпечніша тенденція, яку я зараз бачу, — це імітація змін.

Та з іншого боку є певні точки дотику, де частина міської адміністрації, певні чиновники починають тісно співпрацювати із громадою.

І серед позитивних тенденцій останнього часу я бачу поширення практики конкурсів. Відбувся конкурс на відтворення публічного простору на річці Почайна. Конкурс стосовно Либіді. Потім відбувся конкурс міських проектів, і до речі, на наступний конкурс міських проектів бюджет збільшено вдвічі, це означає, що тема пішла. Це добре, адже це змушує людей ворушитися та об’єднуватися на місцях для того, щоб справді робити те, що їм треба. Це хороші процеси, і ми невдовзі побачимо хороші наслідки від цих речей.

Київ живий. Він втомився. Він змучений цими корупційними схемами, антизабудовними конфліктами, на нас звідусіль тисне політика. Але в той же час в цьому місті досі є місця, де ви оживаєте душею. Тобто Київ не здається, він тримається.

Повний варіант розмови слухайте в аудіоверсії.