«Громадське радіо»
У другій половині другої години програми спілкуємося з координаторкою фотовиставки, присвяченої проблемам дискримінації в Україні Анастасією Дрижак та ідейною натхненницею цього проекту Еммою Асановою.
Анастасія Багаліка: Розкажіть про вашу виставку, яка стартувала цього тижня?
Анастасія Дрижак: Виставка відкрилася в музеї Тараса Шевченка. В рамках виставки ми підготували 9 світлин, на яких поєднали людей за різними ознаками: віком, статтю, етнічним походженням. Наприклад, кримську татарку та українку. Також це були люди з інвалідністю і без такої, різних релігійних вподобань і сексуальної орієнтації. На фотографіях всі люди тримаються за руки, вони є рівними і мають поважати одне одного. Різниця, яка існує між цими людьми, читається лише з підписів на фотографії.
Анастасія Багаліка: Що підштовхнуло вас до ідеї створити виставку? Наскільки актуальною у нас сьогодні є тема дискримінації?
Емма Асанова: Ми відчули, що останнім часом рівень агресії і нетерпимості одне до одного підвищився. Нам захотілося вийти з негативного і ворожого контексту, зробити щось хороше, показати, що ми всі люди і ми заслуговуємо хорошого ставлення до себе. До своїх знайомих і родичів ми ставимося з повагою, але до незнайомих людей ми ставимося з пересторогою. Ми хотіли нагадати, що незнайомі люди заслуговують на таку ж повагу, як і наші близькі.
Анастасія Багаліка: А ця агресія пов’язана з тим, що зараз відбувається в країні чи вона була і раніше?
Емма Асанова: Я думаю, що це пов’язано зі зростанням напруги в країні. Це також транслюється у ЗМІ та передається під час особистого спілкування. Ми можемо розмовляти стереотипами, або писати подібні пости у соціальних мережах. Агресія також може передаватися від батьків до дітей, коли кажуть, що не треба спілкуватися з тією чи іншою людиною.
Євген Павлюковський: Ви хочете цю ситуацію долати системно чи це намагання дискретно вплинути на неї? Це буде разова чи регулярна виставка?
Анастасія Дрижак: Ця проблема не виникла нізвідки і вона не прив’язана до якихось дат. Якщо про неї постійно не говорити, то вона буде лише погіршуватися. Ця виставка — це частини великого ланцюга і ми хочемо її передавати в якомога більше місць.
Євген Павлюковський: Після Києва виставка може опинитися в інших містах?
Анастасія Дрижак: Так. Це будуть, як мінімум, Херсон та Львів, бо там є представництва нашої організації.
Анастасія Багаліка: Хто в нашому суспільстві може потрапити під дискримінацію?
Анастасія Дрижак: Тут хочеться згадати дискримінацію за віком. У нас про неї дуже мало говорять. Люди молодого віку і люди 45+ часто дискримінуються в питаннях працевлаштування. Також варто згадати порушення прав дитини, коли до її думки не дослухаються батьки при прийнятті важливих рішень. Особливо актуальною є сьогодні проблема дискримінації переселенців, коли до людей з Донбасу і Криму ставляться дуже упереджено.
Євген Павлюковський: Що є основним приводом для виникнення дискримінаційних думок щодо переселенців?
Емма Асанова: Найчастіше дискримінація виникає від незнання цих людей. Легше навішати ярлики, ніж намагатися зрозуміти людину. Будь-яка дискримінація починається з відсутності поваги і неприйняття.
Анастасія Багаліка: Тобто тема дискримінації може стосуватися будь-якого громадянина України?
Анастасія Дрижак: Звичайно. Розповсюдженою також є дискримінація за релігійними вподобаннями.
Євген Павлюковський: Дуже гострою у нас в країні є проблема дискримінації людей з інвалідністю. Востаннє, на жаль, відзначився Львів.
Анастасія Багаліка: Так. Але після цього була запущена акція “На каву з другом”, яку підтримала перша леді України.
Анастасія Дрижак: На жаль, так. Дискримінацією є також відсутність відповідної інфраструктури для людей з особливими потребами. Але відчувається дискримінація не лише в відсутності допомоги, а і навпаки тоді, коли всі навколо в певний момент кидаються на допомогу людині у візку. Тому тут також постає питання виховання в українців культури спілкування з людьми з обмеженими можливостями. Треба розуміти, коли треба, а коли не треба надавати допомогу.
0