ПолитНавигатор
Поговоримо про це з політологом Євгеном Магдою та політичною оглядачкою з Мюнхену Наталією Кравченко, яка є з нами на прямому телефонному зв’язку.
Едуард Лозовий: Наталю, чи приділялася увага Україні на цій конференції?
Наталя Кравченко: Ми не займали перше місце по увазі на цій конференції, перше місце займав, звичайно, Трамп, але ми були і не на останньому місці. Колеги відмічали, що завжди президент Порошенко виступав в суботу, коли були головні панелі, а в цей раз він виступав у п’ятниці ввечері. Але, на мою думку, це не так важливо, а важливо, що саме сказав Петро Порошенко в своїй промові. Він був доволі емоційним, в деяких моментах навіть різким. Він нагадав, до чого призводить політика стримування агресора, і відверто говорив, що Путін ненавидить Україну, що його дратує сам факт існування української держави. Тобто українське питання повернули в порядок денний.
Путін пропонує країнам заходу економічне зростання. Який політичний лідер, що залежить від виборів, може від цього відмовитися?
Едуард Лозовий: Пане Євгене, деякі експерти, зокрема головний редактор видання Європейська правда Сергій Сидоренко, говорять, що Україна виступила недоречно, акцентуючи свої проблеми, але не вписавши їх в контекст загальних європейських проблем. Казали, що потрібно було давати бачення інших європейських проблем, що дозволило б європейцям зрозуміти, що ми є частиною цієї проблематики. Ви погоджуєтесь?
Євген Магда: Не зовсім погоджуюсь. Я думаю, що Порошенко сказав правильно, розставивши акценти саме в такий спосіб і саме в Мюнхені. Хто, як не Порошенко, мав говорити про війну в Україні? Тим більше на фоні загострення в Авдіївці. Тим більше, на фоні того, що не лише українська, але й європейська еліти приголомшені Трампом. Але парадокс в тому, що вчорашній так званий паспортний указ Путіна підтвердив, що Порошенко був правий. Тому що Петро Олексійович проговорив тезу про ненависть Путіна і несприйняття ним незалежності України, і Путін її показово проілюстрував. І в такий спосіб показав, що він є учасником конфлікту на Донбасі.
Щодо цього указу, я думаю, що це відповідь Путіна на виступ Майка Пенса, на достатньо критичний виступ по відношенню до Росії з боку Ангели Меркель. Ніхто не розраховував, що Нормандська четвірка перетвориться на якусь п’ятірку чи шістку. Це можливо тільки за умови, коли на це погоджується Росія. А Росія веде своє велике геополітичне танго з Трампом. Путіну здається, що він веде Трампа в цих танцювальних па, але є один нюанс. Якщо Трамп у своїй властивій манері зараз оголосить, що він підтримує модернізацію американських ядерних озброєнь, то в Росії очі полізуть на лоба, тому що це вдарить по російському бюджету просто неймовірним способом.
Ще один нюанс. Мінські домовленості, були укладені в лютому 2015-го року до кінця того року. В 2016-му році вони пролонгувалися до кінця 2016-го року. А в жовтні 2016-го року, коли знов була зустріч голів держав, вони навіть не продовжувалися. Тобто Мінські домовленості — це труп Леніна в Мавзолеї. Всі знають, що вони є, але мало, хто сприймає їх всерйоз.
Ірина Сампан: На конференції Росія згадувалась і без України. Це і кібератаки, і Сирійське питання. Наскільки ви побачили, що риторика продовження санкцій зберігається?
Євген Магда: Санкції — це добре, але вони не панацея від всіх бід. Ми маємо бути готові до того, що санкції зрештою можуть послабитись, хоча б тому, що на заході достатньо людей, які хочуть повернути бізнес відносини з Росією. Чому? Тому що Путін пропонує західному істеблішменту неприкритий хабар. Він говорить, що ми готові вам продавати енергоресурси для зростання вашої економіки практично в необмеженій кількості. А з іншого боку він говорить, що ми будемо купувати ваші високотехнологічні вироби. Тобто Путін пропонує країнам заходу економічне зростання. Який політичний лідер, що залежить від виборів, може від цього відмовитися? Так зараз робить лише Ангела Меркель.