«Ранкова хвиля». Ефір за 13 лютого. Частина друга

В студії працюють Василина Думан та Едуард Лозовий.

Другу годину ефіру «Ранкової хвилі»  починаємо з обговорення української кіноіндустрії  та регулювання її удільності на законодавчому рівні. Мова іде про законопроект  3081-д «Про державну підтримку кінематографу», який Верховна Рада підтримала у першому читанні. В гостях Ольга Ваганова — представниця продюсерського об’єднання «#КіноКраїна» та ініціативи «Чисте небо».

У ефірі «Ранкової хвилі» Ваганова пояснила, яким критеріям, відповідно до законопроекту, мають відповідати кінофільми, якщо вони претендують на державне фінансування; які перспективи відкриваються для іноземних інвесторів і які санкції чекають на онлайн-піратів. 

Щодо боротьби з онлайн-піратством, то Ваганова каже: «Інтернет-провайдери, інтернет-оператори вони виступають проти передбаченого механізму і проти цього закону відповідно, тому що у механізмі закладено: якщо сайт-пірат ігнорує вимоги правовласника зняти контент,  то це має зробити провайдер. Бо він має технічну можливість».

Ольга Ваганова також додала, що контент залишатиметься безкоштовним, але дивитись його можна буде на сайті-першоджерелі і контент міститиме паузу на рекламу.

Завершуємо ефір «Ранкової хвилі» розмовою про фінал проекту  «Мистецтво українських шістдесятників», що його  реалізовує Національний художній музей України. В гостях — зв’язкова з громадськістю музею Олена Гончарук, а також — Яніна Пруденко, критикиня, доцентка та докторантка кафедри культурології НПУ імені М.П. Драгоманова.

Оскільки проект «Мистецтво українських шістдесятників»  передбачає не тільки виставкову складову, але й серію лекцій, Яніна Пруденко розповіла про одну з них — 14 лютого о 14:00 у  Національному художньому музеї України вона розповідатиме про український кіберандеґаунд — як під проводом науковців машини писали вірші іі музику.

Олена Гончарук так каже про радянське українське мистецтво 60-их років: «Напевно, це взагалі велика помилка — заперечувати минуле. Це  як заперечувати своє дитинство або своїх батьків. Я не кажу про те, що радянське минуле треба ідеалізувати або навпаки заперечувати, але критично до цього ставитися і робити певні висновки ми просто зобов’язані. Інакше це буде як така травма минулого, яку ми не пережили».