Громадське радіо
Вікторія Єрмолаєва: Олександр Водолазький — переселенець з Горлівки, який зараз живе у Кривому Розі. Проект «Разом до успіху» почався саме з успішної історії Олександра. Розкажіть про це.
Олександр Водолазький: Мене як переселенця вперше запросили на радіо розповісти про моє життя: як я опинився у Кривому Розі, як шукав роботу, як отримав можливість стати оператором на телебаченні.
Вікторія Єрмолаєва: Ким ви працювали у Горлівці?
Олександр Водолазький: Я був машиністом локомотиву, працював в Іловайському депо.
Вікторія Єрмолаєва: Як сталося, що ви кардинально змінили професію?
Олександр Водолазький: Справа в тому, що фотографія — моє друге життя. Коли опинився у Кривому Розі, потрібно було шукати засоби для існування. Почав з пошуку роботи, працював скрізь, де була можливість. Я зробив пейзажні фотографії, які привернули увагу мешканців міста. Мені запропонували зробити виставку фотографій. Після виставки запропонували спробувати себе в якості оператора.
Дмитро Тузов: Фантастика. Це приклад того, як креативні люди створюють для себе робочі місця. Що є об`єктом ваших зйомок, в якому жанрі ви працюєте?
Олександр Водолазький: У першу чергу, звичайно, люди. У другу чергу, мене цікавить екологія. Також — промисловість. Бо це — результат людської праці. Через призму праці я побачив Кривий Ріг, він подібний у промисловому плані.
Вікторія Єрмолаєва: У рамках проекту «Разом до успіху» ви фотографували переселенців, які також змінили своє життя, не склали руки, а почали рухатися далі?
Олександр Водолазький: Важливо було показати, що ці люди мають певні знання, здібності, що вони можуть бути корисними суспільству.
Вікторія Єрмолаєва: Питання до Володимира Єрмоленка: чому ви вирішили координувати цей проект?
Володимир Єрмоленко: Це проект ГО Інтерньюз Україна, у якому я працюю. Ми робимо це завдяки підтримці Програми розвитку ООН і уряду Японії. Це великий проект, пов`язаний з допомогою переселенцям. Здебільшого це правова, консультаційна допомога. Ми в певний момент зрозуміли, що мало говорити тільки про проблеми. Є велика кількість історій людей, які намагаються, попри всі складнощі і трагедії, боротися. Ми це назвали як історії успіху, але це — історії боротьби. Цього разу ми вирішили працювати з регіональними медіа, створили цикл матеріалів у 8 областях. Ми об`єднали їх у великий лонгрід з фотографіями, зробленими Олександром. А також випустили календар. Ми хочемо привернути увагу до цих історій. Мене вразила історія пані Тетяни, яка живе на Дніпропетровщині, разом з чоловіком виховує двох дітей, і випускає проукраїнську газету тиражем 30 тисяч екземплярів, розповсюджує її.
Дмитро Тузов: Чи відбулась у нас трансформація ставлення до переселенців, оскільки це — величезний ресурс, величезний потенціал? У нас багато креативних людей, які можуть допомогти здійснити реальні економічні зрушення в державі. Інколи говорять, що 1 мільйон 700 тисяч переселенців — це велика економічна проблема. А з іншого боку — це величезний потенціал, який можна залучити до розвитку держави.
Володимир Єрмоленко: Так, без сумніву. Це одна з наших ідей. Не треба дивитися на це як на проблему. Є багато історій, коли люди-переселенці повідкривали клініки, кав`ярні.
Дмитро Тузов: Пане Олександре, а що відбувається зараз в окупованій Горлівці?
Олександр Водолазький: Cкладно з грошима, складно з продуктами.
Вікторія Єрмолаєва: Яка особливість є у фотографіях переселенців?
Олександр Водолазький: Відкритість — характерна особливість успішних людей. Успішні люди досягають мети і починають допомагати іншим. Я організував курси з фотографії у Педагогічному університеті. Мій оптимізм, сподіваюсь, допомагає багатьом. Ділюсь досвідом.
Вікторія Єрмолаєва: Питання до Володимира Єрмоленка: календар, який ви презентуєте сьогодні, де можна побачити, купити?
Володимир Єрмоленко: Ми його не продаємо. Наша мета — поширити його серед місцевих органів влади і нагадати їм, що є такі люди, які потребують уваги з боку держави.
Дмитро Тузов: Люди в екстремальних умовах знаходять нові можливості і сили, щоб почати життя знову.
Олександр Водолазький: Так, але я дуже вдячний людям, які мене розуміли, підтримували. Це дуже важливо.