Гості студії — Сергій Сидоренко, головний редактор інтернет-видання «Європейська правда», та Василь Філіпчук, колишній речник МЗС України та голова Міжнародного центру перспективних досліджень.
Євгенія Гончарук: Канада закликала Україну і Росію уникати провокацій. Що означають подібні заяви?
Сергій Сидоренко: Вони не надто приємні для нас, тому що Україна хотіла би, щоб закордонні партнери зверталися передусім до Росії. Адже для всіх зрозуміло, що нинішня ситуація в Криму та на адмінкордоні Кримського півострова з материковою Україною повністю інспірована Росією.
В жодній із цих заяв немає навіть натяку на те, що досі Україна робила щось не так. Ідеться про те, що Україна далі має не «підігрівати» ситуацію. Так вважають наші закордонні партнери. Їх можна зрозуміти. Вони бояться повномасштабного конфлікту. Це звучало в думках багатьох аналітиків. І ваші слухачі неодноразово чули, що, можливо, дії Росії є претекстом для відкритого конфлікту. Він не потрібен нікому. Це додаткові смерті, напруженість. Знову доведеться ставити питання про те, чи втручається Захід. Тому вони зараз будуть заявляти, що завгодно, щоб запобігти цьому сценарію.
Євгенія Гончарук: Лунають обережні заяви про можливий розрив відносин. Це спростовує наше МЗС. Як би ви оцінили дії українського зовнішньополітичного відомства?
Сергій Сидоренко: Є два шляхи, як могла діяти Україна у 2014 році. Обидва ці шляхи мають мінуси і плюси. Я не є прибічником жодного, бо обидва мають право на життя. В розірванні відносин є сенс, адже Росія на нас напала. Але робити зараз це пізно.
З боку російських офіційних посадовців пролунали думки про те, що Росії треба розглянути можливість припинення дипломатичних відносин з Україною. Я хочу прокоментувати це фразою Черномирдіна, багаторічного посла Росії в Україні, коли Україна офіційно поставила питання його про відкликання: «Напугали бабу туфлями на высоких каблуках».
Це такий жарт, який розуміла дипломатична тусовка. Всі знали, що Черномирдін сам шукав можливість поїхати з України. Він був хворий, сам просив Кремль, щоб його відкликали.
Зараз ситуація схожа. Україна проґавила можливість розірвати дипломатичні відносини з Росією у 2014 році. Тепер немає приводу для розривання.
Ми бачимо, що Росія лякає Україну тим, чим лякати не може.
Коли у нас зберігалася торгівля, була велика кількість українців у Росії, лише починалися незрозумілі процеси із заручниками, коли був у зародковому стані Мінський процес. На цьому етап варто було зберігати дипломатичні відносини.
Зараз ситуація інша. Тепер українці, які проживають в Росії, швидше за все є українцями лише формально, якщо виключити окремі випадки, які не є типовими. Торгівля з Росією зникла. Вона на наднизькому рівні. Налагоджені інші канали обміну заручниками, які не залучають посольство. Я був би навіть щасливий, якби Росія розірвала з нами дипломатичні відносини. Отже, Росія налякала нас «туфлями на високих підборах».
Ірина Славінська: Чи потрібен особливий привід чи процедура для розірвання дипломатичних відносин?
Василь Філіпчук: Дипломатія — це достатньо формальна річ. Це може бути політична заява, вербальна нота, будь-яка інша сторона, якою повідомляють про припинення дипломатичних відносин, відкликання посла.
Відносини між країнами мають дві складові — дипломатичні та політичні відносини. Дипломатичні включаються відносини в галузі економіки, культури. З іншого боку, це послуги, які надаються громадянам власної чи іншої країни, якщо вони подорожують в твою країну.
Зазвичай навіть у Віденській конвенції чітко зазначено різницю між дипломатичними і консульськими стосунками. Наявність чи відсутність дипломатичних стосунків не обов’язково має бути перешкодою для виконання консульських функцій. Генконсульства чи консульства можуть залишатися і надавати послуги людям, які знаходяться на території іншої країни.
Якщо повністю припиняються відносини, то припиняються і консульські функції. Їх можуть передати посольству іншої країни чи здійснювати на території іншої, сусідньої країни. Способи завжди можна знайти. Неправильно просто так розривати дипломатичні відносини. Для цього потрібен не просто привід, а системна причина. Ми повинні розуміти, що робимо далі з тією країною, з якою розірвали відносини.
Якщо б ми під час агресії Росії у 2014 році розірвали відносини з Росією, весь світ це зрозумів би. Значна частина наших партнерів це підтримала би. Після Іловайської трагедії, весь світ зрозумів би це. Але минуло багато часу.
Ірина Славінська: А події в Криму і «диверсанти» — це не привід?
Василь Філіпчук: Росія перша почала говорити про розрив дипломатичних відносин з Україною. Складається враження, що закидається якась нова провокація, а ми на неї реагуємо не як розумна, свідома, відповідальна держава: Росія почала говорити про розірвання відносин, і ми почали про це говорити. У нас має бути своя логіка в тому, що ми робимо.
Ні для кого не секрет, що у нас погані відносини. Розрив відносин може відбутися, якщо він є частиною зрозумілого плану, якої сь стратегії. Це мене найбільше хвилює. На жаль, немає у нашого зовнішньополітичного відомства зараз жодного плану розвитку відносин з РФ.
Я також вважаю, що у 2014 році після анексії Криму правильно було б припинити дипломатичні відносини. По суті вони у нас заморожені, ми відкликали посла. Тоді треба було чітко ідентифікувати на міжнародній арені Росію як агресора.
Якщо ми зараз це зробимо, то російська пропагандистська машина подасть це як свідчення того, що Україна іде на ескалацію конфлікту.
Найкращий спосіб переграти шулера — не грати з ним. Ми не маємо піддаватися провокаціям.