Сімейна ребілітація має, в першу чергу, реалізовуватись через просвіту - Павло Славінський

Павло Славінський вважає, що сімейна ребілітація має, в першу чергу, реалізовуватись через просвіту: “Людина має розуміти, що відбувається, що з цим робити і використовує це. Якщо оточуючи військового до того часу, як він повертається, отримують базову психологічну просвіту, то вони вже розуміють, що відбувається, як на це реагувати і що з цим робити”

Тетяна Трощинська: Частина непідготовлених слухачів думає, що сімейна реабілітація – це має бути сім’я, яка реабілітовує. Насправді, певно, є якісь механізми у психологів?

Павло Славінський: Давайте спершу по визначенням. Реабілітація – це відновлення. Відновлення, в першу чергу того стану, який був до бойового стресу.

Тетяна Трощинська: А можна його відновити?

Павло Славінський: Ні. Відновити до того стану, який був – це утопія, це непотрібно і це невірний шлях. Тут більше мається на увазі використання того досвіду, який набув військовий для подальшого життя. Оскільки людина, яка пройшла бойовий стрес, набула досвід виживання, досвід боротьби проти себе, проти оточуючих, проти умов. І цей досвід треба використовувати в мирному житті. Саме в цьому полягає реабілітація. Досвід, отриманий під час бойових дій, використовувати не на шкоду суспільству, а на користь суспільству і на користь собі, в першу чергу. Тому реабілітація – це відновлення + адаптація отриманого досвіду до реалій.

реабілітація – це відновлення + адаптація отриманого досвіду до реалій.

Чому мова йде про сімейну реабілітацію? Кілька років більше модним було слово просто реабілітація. Тобто військовий розглядався, як одиниця. Але ми всі соціальні істоти, ми живемо у суспільстві. І найближче оточення – це родина, у вузькому понятті: це чоловік, дружина, батьки, діти. І більш в ширшому – це сім’я, родичі, близькі друзі – люди, які складають вузьке оточення. Наше існування базується на чотирьох мотиваторах: це віра в себе, віра в близьке оточення, в державу та в щось екзистенційне, в нашому випадку – це, частіше за все, віра в Бога. І коли людина повертається з фронту, все або знищено, або потребує серйозної корекції.

Тетяна Трощинська: Що робити, якщо сім’я розпадається? Бо ми розуміємо, що можуть змінитись обидві сторони: сім’я, яка тут, та людина, яка повертається з фронту. І це не питання, очевидно, трагедії – це питання життя.

Павло Славінський: Життя і сприйняття цього життя. Ми зараз звинувачуємо війну у всіх бідах, але ж статистика каже про те, що і не військові родини розпадаються, і відсоток настільки великий, що вражає.