З минулого року Інститут національної пам’яті розпочав проект, який відкриває обличчя, імена та історії жінок у Другій світовій війні.
Євгенія Гончарук: Жінка у Другій світовій. Одразу думається, що це та, яка брала до рук зброю, але не тільки, правильно?
Тетяна Пастушенко: В тому то і справа, що в радянські часи історії про жінок зі зброєю доволі активно популяризували, і було чимало досліджень про історії льотчиць, снайперок. Тобто були обрані певні ідеалізовані образи цих учасниць. І це приклади позитивні, а негативних прикладів, які не грали на ідею великої перемоги у Великій вітчизняній війні, немає. Наприклад, що сталося з жінками, які потрапили в полон? Чи дожили вони до кінця війни? Яка була їхня доля після війни? Офіційних документів немає, та особистих спогадів не залишились. Спогади чоловіків військовополонених є, а спогадів жінок немає, якщо вони не були пов’язані з героїчним спротивом.
Відомо, що в Червоній Армії було мобілізовано приблизно 800 тисяч жінок, з них близько 400 тисяч — це жінки-медики, льотчиці, зв’язківці, тобто ті, які були на передовій. Адже Червона Армія — єдина армія в світі, де жінки брали участь у бойових діях безпосередньо на передовій.
Але що з тими жінками сталося далі, офіційній статистиці невідомо — ні серед поранених, ні серед загиблих, ні серед тих, хто потрапив в полон, їх немає.
Яке свято перемоги у тих депортованих кримських татар? Або українців, виселених у 1947-му році в рамках акції боротьби проти УПА? Яке щастя і благодать для переселенців акції «Вісла»? Або яке щастя в того, хто повернувся додому, а всю його сім’ю вбили у Бабиному Яру?
Далі — жінок і чоловіків не розрізняли ні радянська статистика, ні німецька. Відомо три німецькі документи. В першому від 1941-року сказано, що жінок у військовій формі потрібно розстрілювати на місці. Це був наказ верховного головнокомандувача.
Через декілька днів вийшов наказ, що треба розстрілювати лише жінок зі зброєю без форми, адже це партизанки, а жінок у формі брати в полон.
В 1943 му році ми вже бачимо, що тільки жінок-медиків залишають в полоні, а всіх інших переводять в цивільний стан, тобто відправляють на примусову працю в Німеччину.
Але реальні історії жінок, які потрапили в полон, під ці стандарти не підпадають. Є історії, коли жінок відпускали з полону лише через те, що вони просто були жінками.
Є історії, коли жінки пройшли цей жахливий шлях по таборах військовополонених, потім потрапили в концтабори, наприклад, відомі історії жінок концтабору Равенсбрюк. Але, що з ними сталося після війни, нікому не відомо.
Чому в цей день потрібно нести вінок лише пам’ятникам воїнів, коли по статистиці 5 мільйонів людей загинули на території України без зброї в руках?
Нам здається, що після 9 травня 1945 року наступило щастя через те, що закінчилась війна. Насправді, війна — це величезна драма, яка продовжувалася у величезних масштабах, поки не помер Сталін. Репресії не припинились, навпаки ГУЛАГ розширився до неймовірних масштабів після війни. Яке свято перемоги у тих депортованих кримських татар? Або українців, виселених у 1947-му році в рамках акції боротьби проти УПА? Яке щастя і благодать для переселенців акції «Вісла»? Або яке щастя в того, хто повернувся додому, а всю його сім’ю вбили у Бабиному Яру? Хіба на цьому можна ставити крапку? Чому, наприклад, в цей день потрібно нести вінок лише пам’ятникам воїнів, коли по статистиці 5 мільйонів людей загинули на території України без зброї в руках?
Андрій Куликов: Чи є статистика втрат по статях? Серед жінок і чоловіків?
Тетяна Пастушенко: Немає. Так само, як невідомо, скільки загинуло євреїв, цю статистику вели тільки німці. З цивільним населенням теж купа проблем, так само, як із таборами військовополонених, коли рахували приблизну кількість трупів в ямах при ексгумації, а як порахувати військовополонених, які загинули по дорозі з одного табору в інший, чи на полі бою.
Це настільки жахливі втрати, які просто нереально уявити. Тому коли сьогодні говорять про Безсмертний полк, то про який полк йдеться? Знищено було населення декілька європейських країн, хіба тим полком компенсуєш?