«Громадське радіо»
Координаторка проекту Центру інформації про права людини Людмила Янкіна розповідає про деталі реформи в системі реєстрації місця проживання людини.
Наталя Соколенко: Що ви досліджуєте?
Людмила Янкіна: Ми визначаємо, яку кількість людей і як саме зачіпає проблема реєстрації місця проживання і які права у зв’язку з цим порушуються.
Наталя Соколенко: Особисто вас ця проблема торкнулась?
Людмила Янкіна: Я з Луганська. В моєму житті цей проект почався, коли в листопаді я не змогла проголосувати на місцевих виборах. Виявилось, що це глобальна для України проблема, яка зачіпає близько третини населення. Організація «Територія успіху» у 2012 році встановила, що як мінімум 37% населення живе не за місцем реєстрації. Зараз в нас з’явилося 2 категорії населення, для яких ця проблема є особливо гострою – вимушено переміщенні особи і люди, які залишились на окупованих територіях. Також це стосується іноземних громадян, що проживають в Україні на законних засадах, проте не можуть реалізувати свої права у повній мірі. Так, наприклад, вони не можуть вільно обміняти валюту у банку. Крім того, ця проблема зачіпає осіб без громадянства і шукачів притулку. Всі ці 5 категорій населення мають проблеми, джерелом яких є реєстрація місця проживання.
Дмитро Тузов: Як збалансувати цю ситуацію? Ця проблема також дає про себе знати під час виборів, коли людина хоче проголосувати не за місцем прописки.
Людмила Янкіна: Фальсифікації виникають там, де немає прозорості. Потрібно здійснити перехід від дозвільного характеру системи реєстрації до декларативного. В Україні не потрібно імплементувати готову і запозичену модель, нам потрібно створити власну систему реєстрації.
Дмитро Тузов: Як працює заявна модель реєстрації, коли люди декларують своє місце проживання?
Людмила Янкіна: Для початку в нас має запрацювати система верифікації особи. Крім того, в нас має відбутися перепис населення. За планом він мав відбутися в 2000 році, але не відбувся і досі. Тобто ми не знаємо точно, скільки людей живе наразі в Україні. Держава не виконує своїх зобов’язань і перекладає проблеми, що виникають у зв’язку з цим невиконанням на громадян, що проживають не за місцем реєстрації.
Наталя Соколенко: Сьогодні на засіданні фракції «Самопоміч» буде розглядатись законопроект про паспортну реформу. В законопроекті мова йде про те, що замість паспортів в Україні можуть запровадити ідентифікаційні картки. В цій id-картці не буде вказано місце проживання і, якщо вам треба буде взяти кредит, то спершу потрібно буде звернутися у відповідну установу і взяти там довідку про місце проживання. Як ви вважаєте, чи потрібно вказувати місце реєстрації у ідентифікаційній картці?
Людмила Янкіна: Таку інформацію варто вказувати в графічному форматі. Цей законопроект передбачає 2 формати – картку з електронним чіпом або без нього. Якщо id-картка буде без чіпу, то в разі необхідності людина повинна звертатися в центр надання адміністративних послуг, вистоювати чергу і брати паперову довідку. Чомусь, при розробці законопроектів у нас не враховуються потреби громадян.
Наталя Соколенко: Як це роблять в інших країнах?
Людмила Янкіна: За кордоном це просто вказують в картці у графі «реєстрація місця проживання». Також ця інформація може міститись у чіпі, хоча він не є обов’язковим. Разом з тим, наші центри надання адміністративних послуг не обладнані спеціальними станціями для зчитування цієї інформації.
Дмитро Тузов: Хто є розробником цього законопроекту? Чому він потрапив у порядок денний, коли його можуть проголосувати і хто потім його виправлятиме?
Людмила Янкіна: Наразі в нас дуже непрозора система прийняття законопроектів. Питання до авторів законопроекту — чи справді проводились громадські слухання законопроекту і наскільки взагалі громадськість була долучена до його написання.