«Громадське радіо»
Експерт «Майдану закордонних справ» Олексій Куроп’ятник про досягнення України в розбудові системи зовнішньої безпеки за 25 років, українсько-американські стосунки, основні пріоритети державної безпеки.
Євген Павлюковський: Наскільки успішно Україна розбудовує систему безпеки?
Олексій Куроп’ятник: Процес відбувається суперечливо. Підходи до національної безпеки ще радянські. Існує велика різниця між стратегією безпеки держави, інституцій, органів влади, управління і стратегією безпеки нації. Добре, коли політична еліта відповідає національним інтересам та намагається побудувати процвітаючу державу. Інша справа, коли інтереси політичної еліти і нації розходяться. Тоді ми бачимо розбіжність між процвітанням нації і безпекою державного апарату та очільників.
Євген Павлюковський: Один варіант характерний для тоталітарного суспільства, залишки якого лишилися з радянських часів, а той, що стосується нації — більш прогресивна форма, притаманна демократичним країнам?
Олексій Куроп’ятник: Справа в тому, наскільки ментально політична еліта осмислює і розуміє, чи ототожнює себе з нацією.
Євген Павлюковський: А вона ототожнює на другому році війни?
Олексій Куроп’ятник: Бачу, що не ототожнює. І не тільки під час війни, а і останні 25 років. Дивимось, що держава весь час слабшає, а нація, зубожіє.
Як ми сподівалися у 1991 році, Україна не перетворюється на процвітаючу націю з великим потенціалом.
Євген Павлюковський: Коли Україна виходила зі складу Радянського Союзу, і військовий потенціал був іншим. Зараз продовжують дискутувати, що дарма ми відмовилися від ядерного арсеналу. (Про це є коментар Геннадія Максака).
Олексій Куроп’ятник: Зараз лунає критика на адресу і нинішньої, і попередньої влади, що це не відбулося. Але такої можливості не було. Ядерна зброя має декілька компонентів: носії (вони у нас були — «Південмаш»), це власне ядерні заряди, які ми не виробляємо і не обслуговуємо, і протиракетна оборона, якої у нас нема. З одним компонентом це було неможливо.
По-друге, ми не були незалежною державою на початок розвалу Радянського Союзу. Було дві дивізії, і щоб якось виокремити їх та створити окрему ядерну потугу мали бути кошти, міжнародна підтримка. Цього не було. Не було політичної волі та не було військової необхідності.
Ольга Веснянка: Як ви оцінюєте українсько-американські відносини? (Можна послухати коментар американського політолога Адріана Каратницького на цю тему).
Олексій Куроп’ятник: Українсько-американські стосунки — найбільш яскравий напрямок розвитку дипломатичних відносин. Саме США потужно підтримує нас. Зараз українська еліта і громадськість виходять із своїх ілюзій та розуміють, які близькі друзі не були б, у друзів є свої національні інтереси. Є певні ліміти, наскільки вони можуть виділяти ресурси в рамках свої національних інтересів, щоб підтримувати Україну. Багато залежить від України. На жаль, вона не демонструє такої вірності. Чомусь є відчуття, що ті, хто підтримують українську незалежність, мають виділяти значно більше ресурсів. Україна сама має демонструвати ресурси, бажання, політичну волю, щоб себе захищати. Тоді підтримка буде.
Євген Павлюковський: Чи справді ми вже доросли до того, щоб вести власну незалежну зовнішню політику та приймати рішення, які іноді непопулярні серед наших партнерів?
Олексій Куроп’ятник: Зовнішня політика становить не більше 7%, як кажуть самі американці, політики. Не можна розглядати зовнішню політику держави без розуміння, що відбувається в решті політик. Тут є велике розчарування. Залежність від іноземних країн на сьогодні не тільки не зменшується, вона посилюється. Значна частина розділяє Україну між західним впливом і впливом РФ. Багато років поспіль РФ свідомо підкуповувала українську політичну еліту, створювала схеми, за яких ця еліта збагачувалась, але і прив’язувалась до інтересів РФ.
Євген Павлюковський: Українські посли демонструють досить чітку та виважену лексику щодо РФ, розвінчують міфи про Україну. Можна сказати, що ми набули навички для ведення переговорних процесів? Чи це певна ширма?
Олексій Куроп’ятник: Це не ширма. На жаль, зовнішнє політичне відомство в Україні не є самостійним, а є частиною Кабміну. І підпорядковується не стільки керівнику Кабміну, скільки адміністрації президента, де є окреме Управління зовнішньоекономічних зв’язків. У МЗС є багато досвідчених фахівців, але вони відіграють фактично обслуговуючу роль для виконання того, що відбувається на Банковій. Роль МЗС обмежена, фактично воно виконує директиви і вказівки. Це не відповідає змісту закону про зовнішню політику.
Ольга Веснянка: Голова УВКР М. Ратушний говорив, що багато світового українства нарікає, що у багатьох містах консульства України скорочені. Як ви вважаєте, вони непотрібні чи варто збільшувати українську дипломатію закордоном?
Олексій Куроп’ятник: Насправді, ресурси МЗС прив’язані до бюджетних коштів. Бюджетні кошти у нас обмежені (із тенденцією до подальшого обмеження). Якщо нема ресурсу для збереження МЗС у тих обсягах, яких вони досягли при Януковичі, це не провина МЗС чи президента. Це обставина.
МЗС — не ЗМІ, це держорган, який проводить політику і доводить інформацію. У переважній більшості — непублічно.
Євген Павлюковський: Зовнішня державна безпека — набір пріоритетів. Якими мають бути ці пріоритети?
Олексій Куроп’ятник: Безпека нації має дуже прості критерії: чи процвітає нація, чи стають люди в державі більш заможними, чи розкривається потенціал творчості, чи можуть люди сподіватись на справедливі рішення.