Що спонукало режисерку розпочати знімати фільм дізнаємось з інтерв’ю з Марусею Боцюрків, яке записала журналістка Ольга Веснянка:
Маруся Боцюрків: Коли був Майдан, я дивилася з Канади новини і думала, де жінки? Бачила лишень, що жінки роблять канапки і навіть вірила, що так воно є. Я приїхала до Києва після Майдану. Зустрічалася та спілкувалася з багатьма феміністками та лесбійками, і вони мені розказали свої історії про Майдан. І це було дуже зворушливо.
Ольга Веснянка: Ви також фільмували у притулку, так званому шелтері, який робить одна з ЛГБТ-організацій для тих, хто приїхав з Донбасу. Що вас там зацікавило? Чи думаєте далі працювати з цією темою?
Маруся Боцюрків: Їхня історія про те, що вони мусили тікати. Але не тільки вони, майже ціла громада ЛГБТ втікала з Донбасу. Це було неймовірно для мене. Я знаю, що таке діється в Африці, починає діятися в Америці.
Я зауважую, що люди на Заході думають, що в Україні примітивно, що тут весь час війна, що і в Києві війна теж. Я хотіла показати їм, що тут дуже складна ситуація, дуже розумні люди, що люди тут будують майбутнє.
Ольга Веснянка: Які питання на Заході ставлять про Євромайдан та Україну?
Маруся Боцюрків: Питання часто про людей, котрі є в фільмі: що з ними сталося, де вони. Я дуже багато монтувала фільм, щоб ті, що бачать фільм провели зв’язок.
Ольга Веснянка: Чи питають щось політичне?
Маруся Боцюрків: Хочуть питати щодо війни, громади, уряду, корупції. Деякі питають, переважно «ліві»: «Ну, а чи це не фашизм», — то такі стереотипи. Я весь час мушу їм пояснювати.
Ольга Веснянка: Кого ми можемо побачити в кадрі?
Маруся Боцюрків: Я робила інтерв’ю з активістами в Києві, Харкові, Одесі (з Анною Довгопол, Анною Шаригіною, Ніною Вербицькою, Оленою Шевченко). Це переважно жінки. Також робила інтерв’ю з переселенцями з Донбасу. Дуже важливо, щоб люди знали, що є російська окупація, і вона довго триває.
Ольга Веснянка: За які гроші фільмували?
Маруся Боцюрків: Дістала трохи грошей від канадського уряду. Мій університет допоміг з технікою і підтримував.