У Києві вперше з 1990 року пройде виставка робіт монументалістів «Бойчукізм»

7 грудня у Мистецькому арсеналі відкриється виставка «БОЙЧУКІЗМ. Проект «великого стилю». Співкураторка виставки «Бойчукізм» і провідна наукова співробітниця відділу музейної справи «Мистецького арсеналу» Вікторія Величко розповіла, що відвідувачі виставки зможуть на ній побачити, та хто такі “бойчукісти”.

Любомир Ференс: Проект великого стилю «Бойчукізм»  – поясніть, що це таке і хто були ці люди?

Вікторія Величко: Бойчукізм – це така назва, яка виникла як образлива лайка в журнальних і газетних дискусіях другої половини 1920-х років. Коли цей напрямок художників, які називали себе монументалітами, назвали Бойчукістами. Лідер їх – Михайло Бойчук, ідеолог мистецтва монументалізму. Остання велика виставка, присвячена бойчукізму, відбулась в 1990 році. За цей час виросло покоління людей, які не знають взагалі, хто такі бойчукісти. Тому ми вирішили зробити велику інтерактивну виставку, яка буде цікава і молодому, і старшому поколінню. Ми будемо намагатися розповісти, що це таке було за мистецтво.

Євгенія Гончарук: Чи багато робіт збереглося?

Вікторія Величко: В тому то й справа, що нічого не збереглося. Вони працювали в галузі монументального мистецтва у спорудах, вони були пов’язані за архітектурою, в  першу чергу, вони створили понад 20 об’єктів, жоден з них не зберігся. Вони були знищені. І ми знаємо, що в період великих репресій постраждали всі художники, більшовики всіх урівняли, посадили, але бойчукісти постраждали найбільше. Вони були покарані. І 6 з них було просто страчено. Твори їх знищувалися, те, що потрапляло до цього часу в музей, просто фізично знищувалося, те, що не знищувалося, передавалося в спецфонд і монументальні твори всі знімалися, або зафарбовувалися. В нас виникає проблема, що показувати. Звісно, щось збереглося, але це переважно рисунки, темпери невеличкі. Зароджувався бойчукізм не в Україні, в Європі, в Парижі, де був Бойчук, з Миколою Коспіровичем, Софією Налипинською, це була перша Паризька школа, 1909-1910 роки. Потім він уже вирішив втілювати в життя свій стиль, коли переїхав до Києва і коли була утворена державна українська академія мистецтв, де він очолив факультет фрески та ікони, який пізніше був названий монументальним.

Євгенія Гончарук: Хочеться зрозуміти, крім рисунків і малюнків, чи буде щось побачити на виставці  з оригіналів?

Вікторія Величко: Звісно, є великі твори живопису. Багато творів, які відтворюють монументалізм, хоч це і станковий живопис, але  фарби і стиль фрескового розпису – монументальні. Є багато графіки дуже цікавої, і власне монументалісти створили дві прекрасні графічні школи, які в 20-ті роки були дуже відомі в Європі. Це Софія Налепинська-Бойчук і Іван Падалко в Харкові, який працював з Єрміловим, вони їздили на виставки і були дуже популярними на Заході. Сам Бойчук неодноразово вже в радянський період був за кордоном. Вони були в тренді, що називається.

Взагалі в той час, в 20-ті роки, як на Заході, так і в радянській Україні був напрямок, синтез з різних мистецтва, з якого потім на Заході виріс дизайн. І власне він народжувався і в Україні в 20 років, бойчукісти приклали тут найбільше зусиль. Оксана Павленко і Василь Седляр поїхали до Межигір’я, де знаходився керамічний технікум, і робили таке художнє виробництво кераміки, де вони самі розробляли проекти, робили ескізи і за 7 років це був цікавий такий осередок. Ми можемо на виставці побачити, що було створено.

В 1928 році Михайло Бойчук разом з Седляром, Падалкою зустрічаються з Дієго Ріверою в Москві, і там, коли вони поговорили, були в захваті один від одного, вирішили поїхати на Донбас, там нові будівлі створювалися, клуби різні. Було таке на словах висказане побажання про спільну роботу. Але в Рівери виник конфлікт зі Сталіним, він поїхав з Москви і більше не повертався. Всі мурали мексиканські збереглися, і Рокфеллер центр, і в Мексиці їх скільки збереглося. В нас не збереглося нічого.

Довідка: У листопаді 1926 — травні 1927 Бойчук разом із дружиною Софією Налепинською-Бойчук, учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром мали творчу подорож до Німецької держави, Французької республіки, Королівства Італія. Поїздка за кордон стала однією з формальних підстав для їхнього арешту та звинувачення у «шпигунстві» й участі в «контрреволюційній організації».

25 листопада 1936 органи НКВС заарештували Михайла Львовича Бойчука, а 13 липня 1937 в Києві разом з його талановитими учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром розстріляли.

Софію Налепинську-Бойчук стратили 11 грудня 1937 також як «шпигунку» і «дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників». Долю цих чотирьох розділила більшість учнів Михайла Бойчука.

 

Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі або у відеотрансляції.