«Громадське радіо»
Говоримо про акцію, присвячену річниці знищення радянською владою Хрещатика «Хрещатик в огні 1941» з Тарасом Шамайдою — співкоординатор руху «Простір свободи». Як це відбувалося у 1941 році і що ми знаємо про це зараз?
Сергій Стуканов: 75 років тому, коли Червона армія відступала з Києва, НКВС таємно замінував низку будівель на Хрещатику і суміжних вулицях, через радіопристрої знищили їх з людьми. Сьогодні відбудеться акція «Хрещатик в огні». Розкажіть про цю подію.
Тарас Шамайда: Сьогодні громадські активісти, історики, небайдужі кияни зберуться на розі Хрещатика і Прорізної, де 75 років тому вибухнув перший з цих сотень будинків, знищених більшовицьким режимом в 1941 році, щоб вшанувати пам’ять, згадати про центр міста, якого після 1941 року не існувало і не існуватиме. Після закінчення Другої світової війни радянська влада не стала відновлювати історичний центр, а збудувала новий сталінський Хрещатик. І щоб привернути увагу до цієї події. Багато киян навіть не знають про цю трагедію.
Сергій Стуканов: Чому?
Тарас Шамайда: Довгий час, аж до Революції Гідності і декомунізації у нас історія Другої світової війни була за радянською міфологією. Ми жили міфом ВВВ, надуманої комуністичним режимом. Вся ця трагедія Другої світової війни, що нацистський і комуністичний режими воювали на території України між собою, обидва знищували український народ, міста, села. Київській міській владі на жаль бракує розуміння, що це була за трагедія.
Але тоді вперше в історії влада, хай навіть під час війни, підірвала центр свого міста, великої європейської столиці.
Ця операція готувалася таємно і заздалегідь. Працівники НКВС майже від самого початку війни заносили в підвали тони вибухівки. Місто без попередження було підірвано разом з людьми, щоб завдати шкоду ворогу, який на той час зайшов в Київ. Цей почерк зберігся. Ми знаємо, як підривалися будинки в Москві, коли до влади прийшов Путін.
В 1941 році мінувалися і житлові будинки, і адміністративні, історичні пам’ятки в центрі Києва. У підсумку від цих вибухів і пожеж знищено 324 будинки.
3 липня, через 10 днів після початку наступу Вермахту на Радянський Союз, оголосив «тактику випаленої землі». Усім радянським громадянам наказувалося залишати окуповані території. Якщо радянська армія відступала, комуністичний актив вивозили організовано, а решта повинні були своїм ходом залишати територію і йти на схід. Десятки мільйонів українців. Понад 90% українців не зробили цього, залишилися в місцях, де жили з приходом німців.
Цю тактику ще можна виправдати військовими міркуваннями, якщо йдеться про знищення самих об’єктів. Але була ціла низка злочинів, які не можна виправдати військовою тактикою. Це знищення ДніпроГЕС 19 серпня 1941, коли о 20.00 несподівано було висаджено в повітря 165 метрів греблі, і величезна хвиля змила десятки тисяч людей.
Це, нібито, було спрямовано проти німців, але німці майже не постраждали.
Якщо говорити про Хрещатик, вибухи розпочалися 24 вересня. Перший будинок, який злетів у повітря, роботи архітектора Городецького на розі Хрещатика і Прорізної. І потім далі, у довільному порядку, який знали тільки ті, хто робив вибухи радіокерованими пристроями.
Ольга Веснянка: Що це були за будівлі?
Тарас Шамайда: Центр Києва — це був цікавий архітектурний ансамбль, були будинки в стилі модерн. Будівлі початку ХХ століття в різних стилях. Це було унікальне обличчя європейського міста і воно не відновлювалося з того часу.
Сергій Стуканов: Якої реакції від міської влади ви прагнете?
Тарас Шамайда: Люди будуть тримати фотографії Хрещатика 1941 року, цих знищених будівель, триматимуть свічки в пам’ять про загиблих. Тоді тисячі людей загинули, вибухи і пожежі тривали кілька днів. 50 000 людей залишилося без житла.
Ми хочемо привернути увагу, що пам’ять про цих людей і знищений простір має шануватися належно. Повинен бути меморіал чи пам’ятний знак на перехресті Хрещатика і Прорізної. Повинні бути таблички, інформаційні стенди.