Громадське радіо
Про спробу державного перевороту в 2016 році в Туреччині та її наслідки поговорили з тюркологом, філологом Олесем Кульчинським.
Василь Шандро: В Україні є дві радикальні спроби сприйняття всього, що відбувається: «зрада» й «перемога». Чи є подібні полярні подання інформації з прицілом на зраду та перемогу в самій Туреччині?
Олесь Кульчинський: Це чітко ієрархізоване суспільство. Коли якийсь політичний полюс бачить загрозу в країні, до нього примикається інший – це витікає з якихось дуже далеких глибин.
Складно казати про протиставлення зрада-перемога. З іншого боку, треба бути відвертими: здебільшого медіа належать провладній партії. Є опозиційні групи суспільства. Скажімо, якщо якась частина з них мігрує до провладної партії, як наразі націоналісти, вона мігрує за цим ієрархічним принципом: країна в небезпеці, зараз не час до розхитувань чи надміру свободи слова.
Василь Шандро: Це заклики, які лунають в публічному просторі?
Олесь Кульчинський: Це не можна назвати закликами, але це негласно. Якщо ми торкаємось Фетхуллаха Ґюлена, мені згадується одна історія. Якось я розмовляв із турецьким політологом. Я справді здивувався після цього ґюленівського перевороту – невже так може бути, що в країні постійно підпільно діє якась організація? Він мене переконав: може бути.
Схід, Туреччина має такий важливий елемент, як приховування своєї ідентичності. Розбираючи урумські тексти, ми з колегою дивимось: безкінечно фігурує слово «Аллах» зі сторони християнина. Це приховування ідентичності. В нього є свої слова на позначення бога.
Зрештою, історія про прихід шиїтів в Ірані – це коли все місто мовчало, перемигувалося між собою знаками, а коли шиїтів набралася критична маса, вони вийшли, повалили владу та прийшли до влади.
Цей стиль життя про те, коли ти приховуєш, але існуєш при цьому, притаманний Туреччині. Чимось вона наразі нагадує Радянський союз
Василь Шандро: Історія з ув’язненими журналістами – це подія для турецького суспільства? Що про це кажуть турецькі ЗМІ?
Олесь Кульчинський: Так, це подія. Турецькі ЗМІ чітко класифіковані, 70-90% – це провладна пропаганда. Якщо дивитися на єдину потужну опозицію в Туреччині, то це демократи – Республікансько-демократична партія, хоча її називають «лівою»; з її сторони серед цих журналістів теж опинилися за гратами одна дві людини. Поки йде судове розслідування, вони відвідували їх і коротко дали про це новину.
Щодо самого перевороту, то склалася опінія, що це настільки катастрофа для суспільства, що це, як табу. Ніхто надміру це не зачіпає – ні опозиція, ні влада.
Але тут потрібно розуміти корені турецької історії. До цього – чотири перевороти. Розмовляючи з турецьким приятелем, я почув цікаву думку. Він каже: «Ми налякані цими минулими подіями настільки, що ми не можемо навіть вільно висловлюватися». Вже минулого багато років, але суспільство налякане.
Коли воно протестує проти цих прихильників Фетхуллаха Ґюлена, воно має для цього причину. Для суспільства це справді страх, що події повторяться. З одного боку, лунає критика, але вона не лунає широко, бо суспільство не хоче повернення до цих моментів.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.