Василь Шандро: Яка ваша теперішня місія в Україну?
Джесіка Зихович: Так, я маю курс на факультеті соціології Києво-Могилянської академії. Розповідаю студентами про візуальні культури, гендер та фемінізм. В Україні досліджую тему перехрестя культури та технології.
Василь Шандро: Чому ви обрали саме Україну?
Джесіка Зихович: Маю коріння у польському Жешові. А ще 10 років тому у Самборі на Львівщині я навчала дітей англійської мови упродовж двох років. Це був дуже класний досвід. Вчителі вже тоді використовували експериментальні методи навчання. Після того я вирішила написати дисертацію про історію регіону між Києвом та Краковом.
Василь Шандро: У питаннях рівності, толерантності є разюча різниця між Америкою та Україною?
Джесіка Зихович: У книжці Марти Богачевської Хом’як «Feminists Despite Themselves: Women in Ukrainian Community Life, 1884-1939», що перекладається «Білим по білому: Жінки в громадському житті України. 1884-1939», йдеться про Союз українок, який працював в Україні, Америці і Канаді. Вони разом працювали над питанням про право голосу для жінок.
В Україні існує цікавий дискурс про право на працю і на рівність, що жінки і чоловіки мають шанси стати професійними людьми. І в Україні цього права, можливо, навіть завжди було більше, ніж в Америці. Наприклад, мої бабусі не мали навіть права навчатися в університеті.
Василь Шандро: На вашу думку, в Україні існує проблема толерантності?
Джесіка Зихович: Антисемітизм є в усіх країнах по всьому світові. Після Майдану в Україні з’явився шанс на дебати по цій темі. Насильство існує символічне і фізичне. В Штатах більше фізичного насильства, ніж тут, в Україні.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.