Громадське радіо
Дмитро Тузов: Пішов 4-ий рік роботи шпиталю. Як змінився шпиталь, який роблять волонтери-добровольці?
Геннадій Друзенко: Ми починали, як авантюрники, бо зібрати людей, зробити техніку, поїхати в невідоме, невідомо було як там працювати. Але ентузіазм аж фонтанував в далекому 2014 році. На наших ледве полагоджених вантажівках ми 2 дні їхали до Донбасу. Зараз це інститутиалізована структура, яка має своє правове підґрунтя, відпрацювала алгоритми взаємодії з військовими, органами влади, напевно, стала однією з легенд цієї війни. Якщо ми спочатку думали, чи пустять нас в операційну, чи дадуть попрацювати, то сьогодні ми говоримо, що маємо більше 30 тисяч пацієнтів, більше 400 добровольців (з них більше 300 – з медичною освітою). Ми працювали і працюємо в 47 точках по всій лінії розмежування. За три роки, ми, слава Богу, всіх повернули додому. Це перша заповідь тактичної медицини – врятувати, а не збільшити втрат.
Ми працювали і працюємо в 47 точках по всій лінії розмежування
Нещодавно голова райдержадміністрації Білокуракинського району зауважив дуже цікаву річ: «Ваші ж лікарі не тільки лікують, вони ж ще борються з корупцією». Він говорить, вони приїжджають, лікують безкоштовно, якісно, і створюють ту здорову конкуренцію, яка і місцевих змушує підтягуватись на рівень якості і на рівень розумної безоплатності медицини.
Бо уявіть: на великий район – один гінеколог. Хочеш не хочеш – ти йдеш, змушений прийняти якість, якщо виставлена ставка і керівництво на це закриває очі – або плати, або помри. Уявіть, що в Києві одна автозаправка: яку ціну поставили, так і є. Власне, коли приїжджають добрі фахівці з великим серцем, це не тільки ламає бардак в головах, який прийшов через руський мір, але і наші українські реалії, коли продаємо за дорого те, що іноді нічого не варте. Хоча більшість місцевих лікарів – наші друзі. Колеги, з якими приємно працювати. Але бувають і такі випадки.
Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі