«Громадське радіо»
Спілкуємося з дизайнеркою українського сучасного одягу з Ірландії Анною Козак, яка започаткувала в Україні модний бренд «Козачка» та використовує у своїх колекціях національних український колорит.
Євген Павлюковський: Ви останнім часом часто буваєте в Україні. З чим пов’язані часті візити? Як просувається ваш бренд?
Анна Козак: Я дійсно маю часті візити в Україну. В Україні я виробляю свій одяг, тут для цього є хороший потенціал. У Європі вже майже ніхто не виробляє одяг. Усе виробництво перенесено в Китай або ще кудись на Схід. Я таким чином даю роботу місцевим виробникам і виявляю своє патріотичне ставлення. В Україні я працюю разом зі своїми швачками. Ми з ними минулого року створили колекцію патріотичного одягу. Цю колекцію було представлено в «Мистецькому арсеналі» у першу річницю Майдану в лютому 2015 року.
Вікторія Єрмолаєва: Ви використовуєте елементи традиційного українського одягу у своїй колекції?
Анна Козак: У першу чергу, мене цікавлять українські жіночі образи. Я намагаюся передавати характер українських жінок. Коли відбувався Майдан і ми були в Ірландії «приклеєні» до екранів комп’ютерів та телевізорів, я бачила, як жінки відважно боролися поряд з чоловіками і всіляко допомагали їм. Я бачила, як дівчата з дорогим манікюром тягали бруківку. Для мене це був певний момент апогею. Після цього цю енергію хотілося кудись виплеснути.
Вікторія Єрмолаєва: Як сприймають український одяг та стиль в Ірландії?
Анна Козак: В Ірландії всі в захваті від того, що вони бачать. Для Ірландії Україна — культурне та політичне відкриття. Ірландці дуже мало про нас знають. І коли бачать наш одяг — різноманітні китиці, співвідношення кольорів, то для них це все — дуже екзотично.
Євген Павлюковський: Чи долучається українська діаспора в Ірландії до ваших проектів, або, можливо, хтось допомагає вам з України?
Анна Козак: Українська діаспора в Ірландії є дуже маленькою. І сама Ірландія теж дуже маленька. Це невеликий острів, де проживає всього 6 чи 7 мільйонів людей. Українська діаспора там налічує приблизно до 3 тисяч осіб. Але, незважаючи на це, відчувається досить суттєва підтримка. Вони допомагають і фінансово. Разом з українською громадою ми запрошуємо в Ірландію музикантів з України,влаштовуємо фотовиставки та інші заходи. Останньою була виставка на тему «Україна в казках». Ми запрошували художницю, яка оформлювала дитячу книжку «Кобзар» Марію Михайлошину. Виставка пройшла дуже вдало, її відвідали не лише ірландці, а й туристи з інших країн.
Вікторія Єрмолаєва: Тобто в Ірландії є інтерес до української культури?
Анна Козак: Попит є, і дуже великий, але у нас не вистачає на все сил. Усі справи робляться лише українською громадою, майже без підтримки української держави.
Євген Павлюковський: До ваших заходів якось долучаються представники українського МЗС чи інші посадові особи з України? Допомагають з візами?
Анна Козак: Великої підтримки нам ніхто не надав, але треба віддати належне українському посольству в Ірландії. Воно допомагає нам всім, чим може в межах своїх можливостей. Але є велика підтримка від посольства Литви. Вони дуже сильно нам допомагали в проведенні фотовиставки на тему Майдану, яка відбулася рік тому. Вони допомагали і фінансово, ми їх про це навіть не просили.
Вікторія Єрмолаєва: В Ірландії проводяться якісь заходи у ушанування загиблих на Майдані?
Анна Козак: Так. Такі заходи проводяться в нашій українській церкві і в ірландській церкві. Церква організовує показ фото з нашої попередньої виставки. Ці фото не втрачають актуальності, і їх побачить велика кількість ірландців.
Наша мета — винести українську культуру за межі української діаспори. Ми хочемо познайомити ірландське співтовариство з Україною, нашою мовою, показати їм, як звучить наша мова і як виглядає Україна.
Євген Павлюковський: Пересічні ірландці виявляють цікавість до України?
Анна Козак: Так. Ірландці — дуже добра та душевна нація. Я жила в багатьох країнах, і саме Ірландія мені здається найбільш доброзичливою країною. Це невелика нація. І вони, як українці, теж довгий час знаходилися під репресіями іншої сильнішої держави. У них в характері, як і в українців, є риса, яка допомагає їм відстоювати свої національні інтереси. Саме тому вони хочуть більше знати про Україну, і ми їм в цьому допомагаємо.