Ірина Соломко: Як чергове загострення впливає на цивільних в зоні АТО на лінії розмежування? Де сьогодні найгірша ситуація?
Наталя Воронкова: Важко сказати, де найгірша ситуація, тому що вона постійно змінюється. Сьогодні вона найгірша в Зайцевому та Майорську. На початку року для мене було шоком те, що у Зайцевому з’явилися діти. Школи-інтернати почали закриватися, сироти поїхали на відпочинок, а діти, в яких є батьки, повернулися до батьків у зону обстрілу. Ми як намагалися, відправляли їх в табори.
Ми знаємо, що в Авдіївці влучають снаряди вже в будинки місцевих не просто по краю, і були поранені діти.
Ірина Соломко: Обстріли з боку «ДНР»?
Наталя Воронкова: Звичайно, наші бійці стоять за цими населеними пунктами і біля них, вони самі по собі не можуть бити.
Ірина Соломко: Яка логіка цих обстрілів?
Наталя Воронкова: Їх бентежить 25 річниця нашої Незалежності, і супротивник намагається розкачати ситуацію, як на інформаційному рівні, так і на рівні обстрілів, які провокують.
Майже немає жодного дня, щоб у нас не було 200-х.
Люди в Києві забули, що йде війна, і вони не розуміють, як швидко можуть в ній опинитися.
На жаль, люди в Києві забули, що йде війна, і вони не розуміють, як швидко можуть в ній опинитися. Треба в цьому побувати хоч раз, щоб зрозуміти, що це таке. Мені дуже не хочеться, щоб Київ розумів, що це таке. Наразі люди втомилися в моральному плані, вони втомилися від постів про допомогу, але хлопці на передовій теж втомилися.
Люди втомились від постів про допомогу, але хлопці на передовій теж втомилися
Зараз бойовики з тієї сторони застосовують такі захисні засоби, що їх не видно в тепловізори, і хлопці просять активні навушники. Це навушники, які дозволяють приглушати голосні звуки, і навпаки, збільшують тихі. Завдяки ним хлопці можуть чути того, хто підкрадається.
Я співпрацію з Міністерством оборони, але в них на порядку денному не стоїть закупка активних навушників. В таких випадках потрібна допомога простих людей.
Ірина Соломко: Зараз і досі треба звертатися до волонтерів, чи все ж таки вже якось реагує Міноборони. Адже на оборону виділено величезний бюджет?
Наталя Воронкова: Я би рекомендувала телефонувати одразу до мене або до інших волонтерів, щоб порадитися, чи є зараз на озброєнні те, що потрібно.
Ірина Соломко: Як до вас звертатися?
Наталя Воронкова: Є моя сторінка у Facebook, а також телефон гарячої лінії Волонтерської сотні — 095-510-01-01.
Ірина Соломко: Діти теж в зоні вашої уваги. Скільки вам вдалося вивезти дітей на відпочинок чи допомогти в якийсь інакший спосіб? Діти війни в ХХІ сторіччі в нашій країні — це страшний сон.
Наталя Воронкова: Важко порахувати, ми допомагаємо там, де найгарячіше. Крім простої допомоги — продуктами харчування та одягом, ми ще працюємо над душами дітей. Діти, які знаходяться в інтернатах, дитячих будинках з 2014 року під нашою опікою дуже змінились. Раніше на гімн України вони реагували агресивно, а тепер співають пісні Ярмака та «Моя страна не упадет на колени». І кожен день починається з гімну України.
«Мамо, в нас точно не попадуть?» – плачуть діти, перечікуючи обстріли у ванні.
В мене також крається серце за всіх наших дітей, що побачили війну. Мені дуже болить, коли діти перечікують обстріл у ванні, плачуть, запитуючи в мами: «Мамо, в нас точно не попадуть?». І я у відчаї, що нічого не можу зробити.
Також я нічого не можу зробити з нашими літніми людьми, які знаходяться в жахливих умовах і до яких наплювательське відношення у домах ветеранів. Коли я крайній раз була в Маріуполі в домі ветеранів, я не змогла здержати сліз, враховуючи, що я достатньо стійка. Я плакала, бо я не маю юридичного права забрати їх звідти. Персоналу наплювати, що старики п’ють, що їх оббирають на гроші, що вони безпорадні. Наша підопічна — інвалід без двох ніг сиділа на порозі і просила в нас інвалідний візок, адже без нього її не вивозять на вулицю.
В ветеранському домі наша підопічна — інвалід без двох ніг сиділа на порозі і просила в нас інвалідний візок, адже без нього персонал її не вивозить на вулицю.
Василь Шандро: Чому військові досі до вас звертаються? Є недовіра до керівництва Міноборони?
Наталя Воронкова: Залишається недовіра, тому що це велика державна бюрократична машина.
«Верхівка», насправді, працює, і вона готова все робити, але «серединка» провалюється, в нас нема школи комбатів, комбригів, командирів, зампотилів тощо.
А мобілізовані взагалі відмахуються, що вони нічого не розуміють і нічого не будуть робити.
В мене є позиція: я ніколи не їжджу на передову у формі, тільки в платтях та на каблуках. Коли вони бачать жінку в такому вигляді, яка не боїться обстрілів, має відношення до Міноборони, я знаю, як це працює на них. Вони бачать готовність їх вислухати, і тому вони звертаються. Для них важливо, що їх не покинули, і про них хтось дбає.