Наталя Соколенко: Розкажіть про вашу ініціативу.
Сергій Мартинчук: Протягом минулого року ми працевлаштували 14 переселенців в Печерській районній адміністрації. І ми шукаємо людей не по знайомству, а тих, хто хоче працювати. Люди з Донбасу — працьовиті. Був випадок, коли на вулиці до мене підбігла жінка-переселенка, сказала, що шукає роботу. І ось вже рік у нас працює.
Через війну багато людей не можуть знайти роботу в своєму регіоні. Багато міст прихистили таких людей, наприклад, Бахмут чи Маріуполь. От їм ми і допомагали. До процесу долучились усі — і переселенці, що проживають тепер в Києві, теж.
Ірина Соломко: Що саме ви передавали?
Сергій Мартинчук: Переважно це продукти харчування, які мають довших термін зберігання, спортивний інвентар для школи олімпійського резерву. На жаль, спонсорів чи меценатів в тому регіоні небагато, а дітям треба допомагати. Також передали гуманітарну допомогу у вигляді одежі, іграшок, канцелярських товарів.
Допомогу направляли не лише в Бахмут, але і в навколишні села. Зробили так званий «пробний варіант». Розподіляти допомогу буде місцева влада.
На 26 серпня запланували відправити вантаж в Маріуполь. Там більше переселенців, тому і відтермінували відправлення аж до серпня, щоб мати час організувати все. І, звичайно, перед відправленням ми спілкуємось з місцевою владою та дізнаємось потреби. Потім вже поширюємо інформацію про збір допомоги.
Наталя Соколенко: Скільки переселенців зареєстровано в Печерському районі?
Сергій Мартинчук: Кількість зареєстрованих постійно змінюється. Цифра коливається через бажання навчати дітей саме в цьому районі. За останніми даними налічувалось близько півтори тисячі осіб. І якраз через переселенців навчальні заклади нашого району перенавантажені на 130 відсотків.
Наразі проводимо інвентаризацію приміщень колишніх навчальних закладів, щоб наша молодь розвивалась. Основне — створити умови, щоб вимушені переселенці почували себе як вдома.
Ірина Соломко: Чи існують програми по допомозі з питанням житла?
Сергій Мартинчук: Житлом, перш за все, займається міністерство регіонального розвитку. Людей потрібно повертати на свою вже відновлену територію, вони самі туди хочуть їхати. В Києві будують тисячі квадратних метрів житлової площі, але забудовник лише платить в міський бюджет пайову участь, хоча раніше мав віддати 10% від побудованого. Якби ми повернулись до другого варіанту, питання було б вирішено.
Ми намагаємось знайти можливість для переселенців — хоча б кімнату в гуртожитку. Тому переселенці та АТО-шники мають ставати на квартирну чергу.
В березні ми передали місту стару квартиру (яку передали двірнику) та 9 кімнат в гуртожитку ( їх отримали переселенці та двірники). Таке житло можна передавати переселенцю, що в нас працює, як службове, адже він працює на державу і потребує соціальних гарантій. Люди приїжджають з різних регіонів, але всі хочуть зробити свій вклад в розвиток Києва.