Фото: Громадське радіо
Що таке інклюзивна література? Для кого вона і про що? Пояснює дитяча письменниця, видавчиня Олена Осмоловська.
Василь Шандро: Що слід розуміти під поняттям «інклюзивна література»?
Олена Осмоловська: Завтра Книжковий Арсенал розпочнеться з нашого проекту «Інклюзивна література», яка відбудеться о 10 ранку. Інклюзивна література орієнтована на формування позитивного ставлення до інвалідності, сприйняття особистої різноманітності.
Василь Шандро: Ідеться і про літературу для людей з інвалідністю, і про літературу, яка пояснює, як спілкуватися?
Олена Осмоловська: Я б хотіла, щоб ви розуміли це поняття не вузько, а в широкому сенсі. Це не лише книжки про людей з інвалідністю. Це різножанровий напрямок в літературі, який виховує толерантне ставлення. Це означає, що головні і другорядні герої можуть бути з інвалідністю. Вони можуть бути в різних обставинах. Це може бути смерть близької людини, одностатеві батьки тощо.
Діти стикаються з цими поняттями, але не є готовими. Один з напрямків цього поняття — це спеціальні книжки, створені для дітей з особливими освітніми потребами. Це комплексне досить широке поняття. Є тактильні книжки, піктограми.
Минулого року ми розпочали всеукраїнський просвітницький проект «Інклюзивна література». Ми зібрали дев’ять українських авторів, всіх, кого знайшли в Україні, у кого є такі книжки. Одна з представниць наших учасників буде завтра присутня на презентації. Це Лариса Ніцой. Також долучилися Катерина Бабкіна, Андрій Бачинський.
Ми провели цей проект. У всіх регіонах України наші волонтери зустрічалися з дітками. Ми вперше минулого року ввели до широкого користування термін «інклюзивна література», «інклюзивна книга».
Любомир Ференс: Чому так мало авторів?
Олена Осмоловська: Це і питання культури, сприйняття. Видавці не дуже охоче видають таку літературу. Батьки сприймають її як сумну: «Навіщо я буду купувати дитині книжку про хворобу, про дитину на візочку?». Ми хочемо показати, що такі книжки будуть радісними, що людина на візочку може бути щасливішою, ніж людина, яка не на візочку.
Василь Шандро: Як ви реалізуєте цей проект в школах, дитячих садках?
Олена Осмоловська: Частиною проекту було невеличке опитування. Не дуже багато дітей читали інклюзивні книжки. Одне із запитань було про те, чи хоче дитина, щоб у її класі вчилася дитина з інвалідністю. Величезний відсоток сказав, що не хоче. Коли ми починали розпитувати чому, вони питали: «А як з ними гратися?». Це було дуже показово. Їм бракує інформації, як спілкуватися з такою дитиною, що може бути спільного у таких дітей.
Зараз інклюзивна література розпорошена. Ми хочемо зібрати її. Ми мріємо про те, що це буде платформа для спілкування.
Василь Шандро: Чи розроблені якісь практики розмов із батьками?
Олена Осмоловська: Зараз ми намагаємося впливати на батьків через дітей. Коли ми розповідаємо дитині, залишається багато незрозумілого. Ми пропонуємо спитати у батьків. Можливо, ви пошукаєте якусь інформацію разом.
Повну версію розмову слухайте у прикріпленому звуковому файлі.