В українському медіапросторі спостерігається толерування фейкам, - Романюк

Ми, журналісти, своїми руками фактично зліпили з Надії Савченко героя, – говорить Оксана Романюк.

Дмитро Тузов: Наша колега Мирослава Барчук написала, що рейтинг участі Савченко в ефірі телеканалу NewsOne – середній рейтинг телеканалів «1+1» та «Інтер»; 86% під час ефіру (який щонайменше дивилося 5 мільйонів людей) сказали, що Надія Савченко є героїнею. Що відбувається в інформаційному просторі?

Оксана Романюк: Зараз у соцмережах точиться дуже багато дискусій між журналістами: як ми це допустили, як так сталося, що ми не ставили критичних питань, що Надія Савченко вела ток-шоу, програму на NewsOne, будучи політиком?..

Таку ж ситуацію ми спостерігаємо на «112», де Вадим Рабинович, будучи головою партії, веде вечірні ефіри та ток-шоу. Цікаво, будучи головою партії, він запросить своїх опонентів, поставить їм критичні до себе питання? Це не журналістика. Я вважаю, це обман аудиторії.

Що стосується Надії Савченко, ця ситуація сильно перегукується з виборами Путіна в емпіричному плані. Зараз багато російських журналістів  між собою дискутують: це наша вина, це ми допустили. Це мені нагадало ще ситуацію 2015-16, коли на місцевих виборах в Україні пройшли люди старого ешелону, ставленики Ахметова та інших олігархічних кланів. Журналісти весь період місцевих виборів активно «джинсували», політичної аналітики практично не можна було знайти в ЗМІ.

Коли мером Запоріжжя став пан Буряк, якого асоціюють з Ахметовим, тоді запорізькі журналісти збирались, дивились один на одного і казали: як же так, як ми це допустили?..

Я вважаю, цей світ постправди, в якому ми живемо – трішки правда, трішки брехня – просто волає до того, що журналістам потрібно об’єднатися, згадати знову про професійні стандарти, започаткувати цю медіадискусію і сказати: ми проти фейків, прихованої політичної реклами.

Дмитро Тузов: Як можна вплинути на те, щоб політики не займалися журналістською діяльністю та власною промоцією в ефірі телеканалів? Чи потрібно обмежувати їхню участь?

Оксана Романюк: Однозначно треба. Це політична реклама, а вона має регулюватися відповідним законодавством про рекламу – значить потрібно вносити зміни в законодавство. Рекламне законодавство в нас виписувалось більше 20 років тому, воно дуже розмите, абсолютно не регулює питання «джинси». Навіть питання соціальної реклами не регулює.

Як можна на це реагувати? Перше – внесення змін у законодавство, друге – домовленість учасників ринку між собою, що вони не толерують такі речі, бо є межа, яку не можна перетинати. Третє – домовленість на рівні журналістів. На жаль, у нас за 27 років так і не виникло потужної членської журналістської організації – профспілка журналістів десь животіє, але дуже слабо впливає на журналістів. Нам також потрібно запускати саморегуляцію, співрегуляцію, приймати нове законодавство про аудіовізуальні послуги, яке визначає формат цієї співрегуляції.

Дмитро Тузов: Чи існують інструменти протидії політичному «джинсуванню»?

Оксана Романюк: На такі випадки мала би реагувати Нацрада, в нас дуже велике питання, чому вона не реагує та не моніторить їх. Друге – я вважаю, потрібно вносити зміни в законодавство та прописувати там адміністративну відповідальність для медіаменеджменту – штрафи за розміщення політичної реклами.

Потрібно вводити квоти на політичну рекламу, зменшувати слоти, якими просто забитий телепростір. При цьому, ці рекламні ролики виглядають, як інформаційний сюжет і не є маркованими. Третє – потрібно розвивати медіаграмотність: вчити людей відрізняти справжню новину від проплаченої політичним гравцем. Мені як медіаекспертці здається, що медіаграмотність потрібно розвивати також і серед журналістів.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.