«Громадське радіо»
З ветераном АТО Олексієм Гаврисем говоримо про організовану ним школу танців у Києві «Aliento del Tango», куди він вирішив покликати військових, котрі повернулися зі сходу на реабілітацію.
Наталя Соколенко: Як у вас виникла ця ідея?
Олексій Гаврись: Я танцював танго і викладав ще до моменту мобілізації. Після служби я просто продовжив цю тему.
Дмитро Тузов: Як ви потрапили в зону АТО і де ви служили?
Олексій Гаврись: Я не знав, чим я можу бути корисним, але сподівався, що я там знадоблюсь. Кілька разів я ходив до воєнкомату з проханням мене мобілізувати. За фахом я військовий перекладач з англійської і німецької, але зараз це не було актуально. З третього разу мені запропонували йти в 12 батальйон територіальної оборони, що тоді знаходився під Луганськом. Я був мобілізований, це була 3 хвиля. Я потрапив в село Дмитрівка Луганської області.
Дмитро Тузов: Зараз ви продовжуєте навчати дітей?
Олексій Гаврись: Я взагалі не навчаю дітей, я навчаю тільки дорослих. Танго — це дуже доросла річ. Ми навчаємо тому, що хореографія не на першому місці, головне — почуття чоловіка і жінки, обійми, кроки і музика. Для танго треба мати вже певний життєвий досвід, тому з дітьми ми не працюємо.
Наталя Соколенко: Але працюєте з військовими. Як ви їх запрошуєте?
Олексій Гаврись: Хлопці, що воювали, не дуже активно йдуть танцювати. Коли нас відвели в Старобільськ, я порадився з капітаном і ми зробили маленьку школу аргентинського танго.
Проблема була в тому, щоб знайти дівчат. Для цього ми розклеїли оголошення про те, що проводимо курси.
Дмитро Тузов: Пішли дівчата?
Олексій Гаврись: Ні. Деякі казали, що бояться, деяким було не до того. Ми знайшли медичну академію і там домовились про те, щоб нам дали групу дівчат.
Наталя Соколенко: Що з того вийшло?
Олексій Гаврись: Вийшло непогано. Мені досі дзвонять за тими об’явами. Хочеться вірити, що це було особливо корисним для бійців і вони відволіклись від воєнних дій, адже наше завдання було пов’язане безпосередньо з артилерією.
Дмитро Тузов: Нещодавно у студії «Громадського радіо» ми говорили про ефективність арт-терапії у боротьбі зі стресом. Ви відчували це в АТО?
Олексій Гаврись: Так, але я вже звик до танго. Коли мені хотілось розслабитись, я часто слухав улюблені композиції.
Наталя Соколенко: А що на це казали ваші побратими?
Олексій Гаврись: В більшості випадків вони про це не знали.
На заняття ми запрошували усіх охочих бійців 12 батальйону, бо пригнати хлопців можна, а змусити танцювати — ні. Ті, хто приходив до нас, казали, що хочуть продовжувати заняття в подальшому.
Наталя Соколенко: У школі танго в Старобільську траплялися якісь романтичні історії?
Олексій Гаврись: Мене про це не інформували.
Наталя Соколенко: А в Києві?
Олексій Гаврись: Танго без цього не буває, але ми намагаємось не афішувати цього.
Наталя Соколенко: Де проходять заняття? Як вас знайти?
Олексій Гаврись: Наша школа називається «Aliento del Tango» і знаходиться на метро «Деміївська». Дуже хотілося б, щоб до нас приходило більше людей. Особливо ми запрошуємо бійців АТО, для них аргентинське танго може відкрити багато нового та цікавого.